I can't feel...

[Orchid.ua]

Meeting friends, another nice offer for tomorrow I can't resist. A friend whom I met in person about 4 years ago is coming to Kyiv soon. An article to be published in the magazine of my dream. Everything is like in the beginning of 2005... But I lost the ability to feel anything. I feel NOTHING... I am unable to catch moods. People, talks, events - I see this as if shown on some huge TV screen...Maybe it is because now I am old and ugly?

And... SCARY THINGS GO ON HAPPENING. EVERYTHING AROUND IS LIKE A REFLECTION OF THE BEGINNING OF 2005 AND A BIT EARLIER, UP TO DEATHS OF PEOPLE. MOREOVER, THOSE PEOPLE ARE SOMEHOW RELATED TO EACH OTHER AND EVEN TO ME BUT NOT DIRECTLY. THIS SCARES ME, EVERYTHING LOOKS LIKE A DISTORTED REFLECTION.

@настроение: shocked&frightened

Comments

[~Chocolate]

Maybe it is because now I am old and ugly?

Эй, чё это еще за фраза такая??! Фрфрфр!
Орхид-химе now юная и симпатичная!

С английским я не так уже и хорошо дружу, поэтому переводить твою хорошосложенную речь мне тяжело, чесслово. Но тем не менее - не грусти, Орхид-химе! Что бы там не случилось, а? Год пройдет, и все будет гораздо легче. Небойся того, что будет впереди - жизнь умная, она сама ведет нас по нужной нам дороге. И все в итоге будет хорошо)

[Orchid.ua]

~Chocolate, дякую... Але тоді мене на вулицях не приймали за проститутку і не матюкали, коли я виходила без макіяжу. А тепер...
Дякую за підтримку... Визнаю, вона мені зараз таки потрібна... Я сама не розумію що відбувається... Події кінця 2004 - початку 2005 відбуваються ніби у дзеркальному відображенні. Аж до смертей людей - тоді і зараз. Причому ці люди дещо пов"язані між собою, і опосередковано - зі мною... Я просто не розумію, що відбувається...
А краще бути не може, бо зникла моя казка... В якій я щойно виявила штучно дописаний епізод...

[~Chocolate]

Боже... Орхид-химе, тебе просто не повезло в этот день. Мне очень жалко, что именно ты наткнулась на бескрайнюю человеческую тупость. Честно, очень жалко. но такое могло бы случиться с каждым - идиотов на улицах Киева, к сожалению, хватает.

Что до смертей - то это всегда сложно. Но люди же не вечны. Они рождаються и умирают, и всегда рождались и умирали. Это грустно, но это не изменить. Одни люди уходят, а другие люди приходят. Не думаю, что в каком-то году они умирали особо больше, а в каком-то меньше. просто, на фоне искусственно раздутого кризиса и какого-то там конца света все стали акцентировать свое внимание на этом. Очень жалко, что люди, которых ты знаешь, уходят из жизни. Но это жизнь, и ее можно принять только такой, какая она есть.

И что с твоей сказкой, Принцесса? Она никуда не денеться, пока ты будешь хотеть ее видеть. пока ты будешь держать сердце открытым для чюдес и пока ты будешь улыбаться своей приятной улыбкой настоящей Принцессы)

[Orchid.ua]

~Chocolate, то ж не один день був... Так дуже часто...
Помирають відомі люди, журналісти... 2004 року така людина працювала разом з іншою людиною, в яку я була закохана... Там же працює дехто, з ким у мене родинні зв"язки. А сьогодні поховали того, з ким я була особисто знайома, хай і не спілкувались багато, він загинув так само, як і вона, і працював там же.
Мій коханий розказував, як був закоханий у сестру тої, що загинула 2004. А тепер виявляється, що сестра - старша за неї, має 2х дітей і звати її зовсім інакше - отже, ніякої сестри, в яку був закоханий мій наречений, не існувало... Це відкрилось сьогодні... Люди йдуть - однакові, і ті, що до мене у визначеному відношенні. Приблизно в один час, майже однаково і в розквіті сил. На фоні подій,що майже повторюються у відображенні. Це страшно...

Моя казка зникла 2006 року. Тепер вона - у готичних курв. Було щастя, я була заручена, любила і мене любили... Все було ідеально, і навіть непорозуміння з батьками я вміла вирішувати майже безболісно. А тоді - моя операція, друга - і все почало вмирати з його боку. Я намагалась врятувати, але врешті-решт він пішов. Востаннє ми бачились у нашу першу річницю - 17 вересня 2006 року... З того часу моєї казки не існує...

Дякую... Але у мене вже нема серця. З того самого часу. Сприйняття - було те саме, та зараз нема ніякого - я втратила можливість відчувати. Зовсім. Усе ніби проходить повз мене, як у кіно, по телевізору. Дива не стаються з людьми мого віку. І ця ж причина на те, що казок не існує - є лише казки для дорослих, але вони брудні, з сексуальним підтекстом і розрахунком. А цього я не можу сприйняти ніяк... Те, що 2005 сприймалось як нормальне, подобалось навіть, зараз сприйматиметься як розумова відсталість або знову ж таки сексуальне загравання...
Моя посмішка вже давно не була осмисленою... дуже давно...

[~Chocolate]

Очень грустную ты историю рассказываешь. И действительно грустно ,что умирают молодые люди.

И несомненно, мне очень-очень грустно, что парень ,которого ты любила, теперь не с тобой.

Но все же. Знаешь, ты наверное воспримешь это в штыки -но ведь не он один парень на свете. И всего лишь один человек не может быть индикатором твоего счастья/несчастья.
Если ты не с ним, а он не с тобой - значит, не судьба. А если не судьбе - то значит, вы и не смогли бы быть рядом.
Если этот парень смог так некрасиво поступить с тобой - то не он твоя судьба. Ты еще не встретила того ,кто сделает тебя по настоящему счастливой.
Ведь любовь, если она настоящая - она делает нас лучше, сильнее и счастливей.
а если нет - то это не любовь, а ошибка. Твоя или его.
Думаю, твоя. Не обманывай себя, Орхид-химе. Не будь маленькой девочкой. Не думай, что если один раз в жизни не сложилось - то больше незачем жить. Складываеться - не складываеться, порой получаеться так, как мы хотим - порой нет. Это жизнь.

Ты действительно встретила не того человека. Тебе нужно было бы отпустить его и идти по своей жизни дальше. Не перечисляя без конца в голове злые мысли, а забыть о всем плохом, и помнить только то хорошее, что вас обьединило. Ты была некоторое время вместе с ним. Вам это время было хорошо. Потом проявилось то, что не он тебе предназначен, и вы разошлись. Все. отпусти прошлое.

Ты юная и красивая девушка - впереди у тебя свое, целое и настоящее будущее. И люди, которые смогут сделать тебя счастливой. Именно ТЕ люди.

[~Chocolate]

И я видел твою улыбку. Настоящую, скромную, нежную, красивую как бутон розы.
Когда ты думала о тех вещах, которые делают тебя счастливой.
Думаю, их много. и думаю твои настоящие мечты достойны для того, чтобы ты их исполнила.

Сделать сказку для себя своими руками. Ты это можешь, и мне хотелось бы, чтобы ты это сделала.

А если ты будешь делать именно то, что тебе нравиться - ты снова будешь улыбаться своей настящей улыбкой. А если ты будешь улыбаться совей настоящей улыбкой - ты будешь счастливой.
Мне бы хотелось, чтобы ты была счастливой.
Твое сердце живое и очень нежное. Откинь все злые мысли и все плохие воспоминания - и ты услышишь то, что оно уже давно пытаешться тебе сказать.
Что-то о твоих настящих желаниях.
Или неужели посвятить всю своюжизнь тоько одним воспоминаниям о только одной ошибке - это и есть твоя настоящая мечта?
Я не верю.
Ошибки совершают все. и это нормально. "Не совершает ошибок только тот, кто ничего не делает".
Нужно принять ошибку, и запомнить то, что в следующий раз уже не нужно повторять.
И идти вперед.
У тебя впереди своя красивая дорога. пожалуйста, только открой двери своей души и сделай первый шаг на свою дорогу - и ты увидишь, какой она может быть красивой - твоя жизнь.

Если ты смотришь под ноги - ты будешь видеть пыль и асфальт. Это не радует.
Если ты будешь смотреть в небо- ты будешь видеть облака, голубой простор и птичек. это радует.
Если ты вглядываешься в негатив - негатив и видишь. если ты смотришь на хорошие стороны жизни - ты их и видишь.
Подними голову, принцесса - небо над твоей головой всегда красивое, а вокруг много прекрасного. И много хороших людей, достойных твоей настящей улыбки)

[Orchid.ua]

~Chocolate, люди, у яких було стільки творчих планів... Чомусь Бог забирає їх. Мабуть, він хоче запропонувати їм вигідніші умови втілення проектів, ніж на наших, земних телеканалах...
Мені було добре тільки з ним. Крім того, тоді мене не сприймали як тіло, як шматок м"яса... Так, як з ним, більше не було й не буде... А у всіх інших хлопців світу є дівчата. В іншому разі - ті хлопці шукають собі тіло, а я для них - одна з багатьох, при тому не найкраща...
Ми з коханим були смислом життя одне одного. Розуміли - без слів. А цілуватись могли півгодини без переви, причому якось так, що люди на Андріївському не вивертались навиворіт (так, я зараз сама так роблю, як бачу щось подіюбне...), а зупинялись і рахували, скільки ми протримаємось. ))) А тоді нас впізнавали і називали гарною парою... то справді була казка, яка не повернеться...
Саме він був моєю долею. І то я його не втримала, я визнаю свою вину. Якби була розумніша - то зараз би не боліло. Я мала дізнатись, що станеться зі мною після операції, й не згодитись на неї. Тоді осліпла б і наклала на себе руки - і йому б не було важко казати мені, що більше не потрібна, і мене б зараз не було з моїм болем...
Вже й не зустріну, бо я не вірю у стосунки після віку-Межі. Тепер усе має отой брудний підтекст.. І у всіх хлопців вже є дівчата. Не існує людини, з якою б у мене навіть теоретично могло щось бути....
Я дуже за ним сумую... Згадую, переглядаю старі фото,гладжу обручку і 4 сині троянди, які він мені подарував... У мене нема майбутнього. Пам"ять про минуле ранить, але без неї я не зможу - я існую минулим. Попереду - самотність і порожнеча. Я не хочу ні під кого лягати, бути чиєюсь курвою, підстилкою... А тільки на такі ролі я могла б підійти. Крім того, мої почуття - прокляті. І вони такі, як є, не треба нікому.... Я дуже за ним сумую... А він - зірка готік-паті, не може визначитись між якимись Олею і Поліною...
Яке майбутнє? У мене вже той вік, коли хлопці хочуть ліжка, обов"язків і грошей. А те єдине, на що я могла б погодитись, виглядатиму знову ж таки або тупо, або непристойно...
Він досяг своєї мети останніх місяців нашого щастя - він вільний від мене.......

[~Chocolate]

Честно? Ты говоришь много глупостей, Орхид-химе.
Так говорят очень маленькие дети. Но вырасти - не значит шагнуть в "плохой и грязный мир", а значит - пойти ему на встречу, стать достаточно опытным и ответственным человеком, чтобы исполнять свои задумки и мечты.
Они у тебя должны быть. Просто ты слишком глубоко спрятала их в свое сердце.

Вы были счастливы? Да. Но потом... Он ушел из-за тебя, только потому что твоя внешность изменилась?
Это не любовь. Он не смог бы сделать тебя счастливой.

Та сказка, про которую ты говоришь - это всего лишь были твои иллюзии, что-то что ты придумала себе, и что не смогло бы стать реальностью. Настоящая сказка - не такая. Она гораздо лучше, гораздо ярче. в настоящей сказке не просто "ты+парень", но и тот факт, что ты исполняешь свои мечты, реализуешь себя, становишься кем-то, делаешь что-то хорошее для этого мира.
То, про что ты говоришь "сказка" это просто "история из жизни Барби". Настоящая жизнь гораздо сложнее, но и интересней. и настоящее счастье совсем другое. Не закрывай свое сердце, и ты его увидишь.

Вже й не зустріну, бо я не вірю у стосунки після віку-Межі. Тепер усе має отой брудний підтекст..

Не говори такие ужасные фразы. Скажи , неужели все что тебе нужно от жизни это просто парень? Ни воплощение в жизнь своих задумок, ни делать что-то хорошее для этого мира и близких людей, ни много чего другого - просто парень? Это мне напоминает "из жизни животных". я не верю, что единственной твоей целью в жизни было замужество. иначе это просто ужастно.

Ты любила этого парня - я вижу. Ты замечательная девочка, которая умеет очень крепко любить. но все же - он был твоей первой любовью? Первой, сильной любовью? Солнце - первая, не всегда единственная. Я знаю. Я очень любил человека. Так, что сходил с ума. Но мы не смогли бы быть вместе. Сейчас мы дружим. Я вижу, как этот человек встречаеться с другими людьми, но я желаю и ему и тем людям только добра. Я тоже думал "судьба". я тоже думал "навсегда, единсвтенный". Это просто первая любовь. Она редко бывает единсвтенной. Она обычно бывает печальной. Она у всех бывает.
Разной степени сложности, но все же - много людей через это проходят. проходят и идут дальше.
а ты споткнулась уже на одной из первых взрослых трудностей и не хочешь вставать.
Тебе не стыдно? Ну хоть капельку?

Жизни у нас у всех сложные. Я услышал твою историю. Моя история не лучше, не легче - поверь.. Не теб одной было больно или горько. Но мы все - идем дальше, улыбаемся, радуемся разным праздным мелочам и стремимся вопрощать свои мечты в жизнь.
Те, которые не держат в своей судьбе грязных подтекстов. те, которые не ищут пару, а просто идут по своей жизни - улыбаясь тем, кто нам нравиться. прийдет время - все мы встретим ТЕХ, кто сделает нас счастливыми - будь то друзья или любимые.

Любить людей - божий дар. Было бы глупо, если бы он был бы данн только чтобы любить только одного человека. Я говорю не только о паре, но и о близких людя, родственниках, друзьях - всех тех ,кому ты уже давно не говорила "я люблю вас. Вы мне дороги".
А ведь они достойны этого. Не только кто-то там один, убежавший вдаль - а все те, которые все это время были рядом с тобой.
пойди и скажи им - прямо завтра: как ты их люишь, и как благодарна за то, что они рядом с тобой.
Потом - подойди к зерькалу и скажи себе - я замечательная девушка. У меня могут быть и недостатки - но они у всех есть. но у меня масса положительных качеств. я не хуже и не лучше других. Но я буду стараться стать лучше друих.
и первое, что тебя может отличить от "бруднойи толпы" эоискренняя улыбка и ХОРОШИЕ, ПОЗИТИВНЫЕ побуждения.
То, что может отличить тебя от этой ужасной толпы - это то что ты будешь смотреть не под ноги себе (в проблеммы, прошлое) а в небо - на все хорошее вокруг и в будущее.

Все будет, и все будет хорошо. Прекрати врать себе.
Прекрати бояться. Ты что, боишься жить? Но это не страшно. Да, иногда бывают неприятности - но очень часто бывают хорошие события. Если ты сидишь на месте - они и не появляються. а если будешь идти вперед - тогда тут же появяться.
Неприятности - подумаешь. Споткнулась, значит встанешь и пойдешь дальше.
На самом деле ты сильная и смелая девушка. просто будь честной в первую очередь с собой.
Все, что ты говоришь это все равно что "я не хочу быть счастливой".
Но ты врешь себе. Все хотят быть счастливыми.
а чтобы быть счастливым - нужно идти счастью навстречу.
Прекрати оправдывать свой страх. просто встань и иди. Это то, что отличит тебя от грязной толпы, и то, что обрадует тех ,кто рядом с тобой.
Если ты будешь идти вперед и если ты будешь улыбаться.

[~Chocolate]

Я верю каждому твоему слову.
Но я указываю тебе на то, где ты мыслишь неправильно.
Тот парень недостоин, чтобы ради каких-то воспоминаний с его скромной персоной, угробить юную жизнь.
Но ты - тот человек который достоин замечательной, хорошей жизни.
Я уверен ,много кто, знающий тебя - тоже так думает.
Мы любим Орхид-химе, и хотим ее поддержать.
Но если ты говоришь совсем неправильно - то лучше я вовремя выскажу свое мнение. Даже если сначала тебе и будет неприятно его услышать.
Только потому что мне хотелось бы, чтобы ты была счастливой, и только потому что я беспокоюсь о тебе)

[Orchid.ua]

~Chocolate, від мене чекають обов"язків, а хлопці - відповідальності за них. А колись вони відсчували відповідальність за мене... Тупо це. Але інакшого, ніж було, я сприйняти не здатна...
Ставлення до дівчат мого віку - як до проституток... Світ такий...
Якраз раніше я знала, як іти до мети, і була впевнена, що саме так правильно. І таки вдавалось, досягала. Тепер робити багато речей - страшно, бо заважає отой образ проститутки і усвідомлення того, що кожна помилка може коштувати того, що родина і друзі від мене відмовляться.
Він робив мене щасливою. Якби я відмовилась від операції, все було б інакше...
"Справжнє щастя"? Це обов"язки, гроші, зради, вибачення... Для мене це не щастя. Так, це те, що править у дорослих казках, але я на них не згодна. А тоді існували ми разом, а не кожен окремо, ми щось разом робили, про щось мріяли... Він навіть підтримував мене у роботі (спочатку), а потім навіть сам спробував писати, а я була його редактором...

Я ніколи не розуміла традиційних шлюбів, взагалі ненавиджу весілля. (І маю непристойну звичку дивитись на похорони з вікна.) І метою це ніколи не було. Тоді я також займалась тим, що мала за мету, і все вдавалось, бо була і підтримка, віра з боку коханої людини. Тепер я сама за себе. Так, звикла. Але боляче. Крім того, я заздрісна бридка тварюка, визнаю... Мені боляче дивитись на однокурсниць, яких забирають після пар, яких зустріають з квітами, роботою яких цікавляться і захоплюються, хлопці на них поведені і вважають їх найкращими... І стосунки у них - вже по 2-3, а то й 4 роки... Пізнє "щастя" - то вже не щастя, а домовленість.
Він теж казав, що я ганчірка, що не маю гідності... Бо я ставала перед ним на коліна і просила не йти. Так, мені соромно, що я - порожнє місце, сміття, непотріб...
Він був першим, хто згодився на стосунки зі мною... Першим коханням - навіть не знаю... Може, то був І.М., спортивний жураналіст, із яким ми зараз теж дружимо... Просто Женя освідчився мені якраз тоді, коли я вже десь 3-й рік бігала за журналістом, і чомусь я відповіла взаємністю... Крім перших всі стосунки - домовленість, гра. Вони не бувають щирими і не брудними. Тим більше - у моєму віці.
У мене все позаду, бо від репутації курви серед незнайомих людей не відмитись, і мої очі ніколи не будуть гарними. Вони огидні і різні, я намагаюсь приховувати, але не завжди вдається. Якби хтось побачив зблизька те, що є - то послав би мене не думаючи, бо це надзвичайно огидно. І це робить мене гіршою за всіх дівчат світу...
Я визнаю свої вади, визнаю, що всі кращі за мене.Так менш боляче, ніж якщо це визнає хтось інший. Якби сказала, що люблю - то мене б запідозрили у нечесній меті. Я ж тварюка, інакше бути не може...
Кожного ранку я мрію розбити дзеркало. Бо дивлюсь і розумію, що очі різні назавжди, і що моє щастя зараз у ліжку з якоюсь готичною красунею з очима анімешного персонажа...
Хороші події - не для таких сволот, як я. Це підтверджує і те, що після кожної нібито хорошої стається щось дуже болюче. Крім того, я не відчуваю абсолютно нічого, крім болю. Ніби все навколо - якесь кіно абощо.
Я не маю права мріяти про щастя, бо я втратила його зі своєї вини. Не втримала... І в моєму віці ніхто вже не матиме такого ставлення, як я могла сприйняти. А ні на що інше я не згодна... Тепер до мене високі вимоги, які я не виправдовую. І тепер хлопець мені запросто може закинути, що я замало заробляю чи щось таке, або посміятись із того, що кудись батьки мене не пускають... Тепер я сама за себе.Звикла за 3 роки. Але все одно болить...

Я за ним дуже сумую. Без нього неможливе життя без болю... Все нагадує про нього. І скоро йому буде радість, адже мені залишилось якихось 3 місяці. Він боявся, що я з собою щось зроблю, але тільки тому, що все повісили б на нього. Про потворну мене він вже не дбав.

Дякую за підтримку... Мабуть, це те, що стримує мене від самогубства зараз. Бо без нього світ втратив усе. Іноді я змушую себе не думати, іноді змушую хімічним шляхом, ковтаючи ліки, але все одно рано чи пізно згадую, дивлюсь фото, а ось слухати "нашу" музику не можу... Всі однокурсниці - щасливі, вони зберегли свої казки. А мене покарано, і я знаю за що - я зіпсувала надто багато життів...

[~Chocolate]

я устаю повторять это девушкам - какие-то мелкие недостатки твоей внешности - только для тебя приобретают размеры вселенской катастрофы. Другие люди могут их попросту не замечать. Люди, которые оценивают других людей (и общаються с ними) только из-за внешности - просто мусор. Люди оценивают тебя в целом - выражение твоего лица, твоя манера говорить, одеваться, двигаться - люди видят тебя в цлом, а не по деталям. И если они в целом увидят то, что им понравиться - то ты им понравишся.

Люди порой живут с ужаснейшими травмами. Люди которые не могут ходить, люди, которые не могут говорить. У людей иногда умирают родственники или дорогие люди - но они же живут как-то? И не впадают в жаление себя. Порой, на фоне проблемм других людей - твои кажуться такими мизерными. Ушел человек, которого ты любила. Потому что он оказался нехорошим человеком - такое бывает. Тебе не нравиться твоя внешность из-за каких-то мелочей. И все? и это твоя причина для самоубийства?

Что ты мне рассказываешь, как относяться парни к девушкам сейчас? На каких мусорниках ты находишь тех людей? Я общаюсь только с умными, нормальными людьми - и они так к девушкам не относяться.

Не нравиться то, какая ты сейчас? Значит, тебе нужно измениться. Поменять свое отношение к жизни. Поменять свои ценности в жизни. Внешность? Кто тебе сказал, что у тебя плохая внешность? Ты спрашивала мнение у своих близких?
Нужно не слушать тех, которые живут на мусорниках, а своих родных.
Парни бегут от злых девушек. В прочем, и все остальные. Все что тебе нужно, посидеть, разобраться в себе, и изменить свое мышление.
Я снова не слышу о том, чтобы ты хоть слово сказала про близких людей. Тебе, что на них, плевать? Тебе плевать как они могут страдать из-за твоей суциидальной склонности? Или как им может быть больно ,что симпатичная и талантливая девушка растрачивает свою жизнь на то, чтобы вспоминать былое и обращать все свои эмоции в злобу.
У тебя что, нет родственников или близких друзей?

[Orchid.ua]

~Chocolate, на жаль, хлопці - помічають. І якщо постає вибір між тою, що з вадою, і якоюсь досконалою, то, звичайно, обирають досконалу.А як і навпаки - то все одно продовжують захоплюватись красунями... Навряд чи комусь може сподобатись морда зі спотвореним оком, яке іноді мало не випадає назовні...

Я знаю, що мій біль - то ніщо. Більше того - усвідомлюю, що він смішний, що з цього треба сміятись. В реалі я намагаюсь цього не виказувати, бо мені боляче, якщо сміються. Але тут стримуватись часто нема сили. Просто порожньо... Навіщо це все? Я тільки псую життя друзям і знайомим, родичам - вже не маю сили стримуватись, і ліки на мене діють не завжди.

У всіх розумних нормальних людей вже є дівчата. І причому вже багато років. Мені надто багато було потрібно у стосунках - на щось менше я не згодна. Більшість хлопців мені огидні, я на рівні інтуїції відчуваю їхнї наміри, і мені дуже рідко приємно, коли до мене торкаються - від деяких чоловіків хочеться тікати світ за очі...

Мене багато хочуть змінити. Я думаю про пластичну операцію, але поки не маю за що це зробити... Але ніщо не зробить мене молодшою... Не питала, бо вони попросять відстати і назвуть дурною. Я вже переконалась і знаю напам"ять всі їхні реакцї.
Хто живе на смітнику?
Я зла, так. Але інакше не зможу себе захистити. У тих, хто потрібні, є хлопці, які за них горло перегризуть, один обіцяв втопити мене у ванні власної крові за те, що я на його бабу наїхала. Я ж сама за себе. А це не так легко, як не дивно.

Близькі? Ні, не начхати. Але я псую їм життя. Вони люблять мене, коли я під заспокійливим (про вживання якого вони не знають і знати не мають), коли отримую найвищі бали в інституті і роблю все вчасно на роботі. Багато моїх родичів - то мої начальники. Так, мене люблять за оцінки. Якщо 29 з 30 - то питають, чому не 30. Я іноді заздрю подругам, яким кажуть, що оцінки - не головне. Для мене це - засіб, який робить всіх менш розчарованими у мені. Без мене їм буде краще, я весь час роблю їхнє життя нестерпним. Мені соромно за це, і тому хочу піти, аби не дратувати їх.
Друзі не знають про це. Я приховую все, скільки можу, але нерви не вічні.Часто зриваюсь, не витримую. Люди спочатку можуть зробити вигляд, що їм важко - бо так прийнято. А тоді зрозуміють, що без мене краще. наймуть на роботу когось, хто працюватиме старанніше, і вже не будуть соромитись моїх не найвищих оцінок в інституті...

Просто порожньо - бо знаю, що сама назавжди. Нема того, кого я б могла прийняти. єдине можливе - то якісь стосунки, які б тривали вже десь 2 роки. Але так бути не може. У всіх хлопців є дівчата, і мріяти про казку вже не маю права... Від мене хочуть обов"язку, грошей і щоб була сама за себе. А в стосунках я таке не сприйму ніколи. Іноді вибігаю з інституту і чогось починаю думати, що мене чекають - хтось, кому справді небайдужа я,а не просто тіло для використання. Але тоді розумію, що якраз на мене там не чекають. А тільки повно щасливих однокурсниць навколо.Це дуже боляче. Я огидна тварюка, підла й підступна, зла і заздрісна. Якщо й чекають - то людина, про яку моя інтуїція мене не підвела, той, хто мені огидний на якомусь підвідомому рівні. Соромно за таке відчуття, але воно є. Щирості більше не буде, і справа у мені - не виявилась досить сильною, аби втримати те, що ніколи більше не повернеться...

[~Chocolate]

Я не понимаю, почему ты так говоришь. Ты для меня - симпатичная девушка, обладающая массой талантов. И характер у тебя сложный, но на самом деле не такой, как ты о нем говоришь. Ты просто нежная, стеснительная девушка.
И ты из-за страха быть не понятой, даже не разговариваешь с своими близкими. Хотела бы, чтобы были отношения - пошла бы и сказала им: "родители, мне не нравиться как вы ко мне относитесь. Давайте сядем и поговорим." Или просто сказала бы им, что они тебе дороги, какими бы не были у них характеры. Ты к них холодно относишься - и они к тебе. Ты станешь к ним относиться теплее - и они к тебе. Такое впечатление, что вы с ними играете в игру "кто глупее".

И все пр внешность.. Несомневаюсь, я не единственный человек, который говорит тебе, что считает тебя симпатичной девушкой. но ты же предпочитаешь слушаеть не людей, которым ты не безразлична, а всех подряд, уличных обитателей - в частности. Тебе что ,приносит удовольствие такой мазохизм? Если слушать всех подряд - то мы все окажемся последним мусором каким-то. Знаешь, нам же в детстве говорят - не читай надписи на стене - это ничего умного тебе не даст. То же самое и с трепом посторонних людей, которые вечно гадости и говорят.

А ты? Часто ли ты сама говоришь что-то хорошее людям? Знаешь, что мы несем в этот мир - то к нам и возвращаеться. Чем больше несем в этот мир - тем больше и возвращаеться. Если ты снова станешь нести в этот мир что-то хорошее, хорошие слова, внимание к другим людям ,пожелания им добра - то и к тебе это вернеться с лихвой.

Но ты меня не слушаешь. может быть, тебе важнее услышать слова, подкрепленные чем-то? Честно? Твоя психологическая проблемма очень глубокая. и в ней нужно как следует разобраться. ТЕБЕ. Я не кто-то, настолько хорошо знающий человеческую психологию. Но вот хороший психолог помог бы тебе разобраться в том, что происходит в твоей жизни. Психологи это люди, которые направляют нас и подталкивают к тому, чтобы мы сами нашли выход той проблеммы, в которую мы сами себя загнали. Не сочти что психолог "это для ненормальных". Нет. Психолог - это человек для умных и совершенно нормальных людей, просто которые сбились с пути и потеряли все ориентиры в жизни. Он бы смог выслушать твою историю и сказать что-нибудь важное, что возможно, я не могу тебе сказать.
Поэтому, я советую тебе обратиться к нему с помощью. Думаю, он бы смог тебе помочь разобраться в себе.

Жалко только, что я этого не умею. если бы ты увидела себя моими глазами.. И все таки, мне бы хотелось, однажды, увидеть как ты улыбаешься. я видел и мне очень понравилась твоя улыбка. Научись улыбаться снова, пожалуйста.

[Orchid.ua]

~Chocolate, дякую... Мені б так не хотілось тебе розчарувати... Але насправді я дійсно підла, заздрісна й підступна... заздрю тим, хто потрібен, хто гарний і має досягнення...
Талановитою мені ніколи не стати - я тільки користуюсь родинними зв"язка, а це аж ніяк не вияв таланту.
Я розмовляю з ними, але не хочу, щоб мене знову звинуватили у тому, що займаюсь невідомо чим. У нас хороші стосунки. Але якщо я скажу, що щось не подобається - вони дуже образяться. А я не хочу завдавати їм болю. Ми не граємо ні в які ігри. Просто вони вважають, що в моєму віці вже все інакше, що я маю відповідати сама за себе. Я не виправдовую їхніх сподівань - і іноді вони не можуть цього приховати, хоча й стараються. Мені соромно за те, щ розчаровую і їх, і друзів....

Так, мені друзі кажуть, але ж вони не судять за зовнішністю - на те й друзі. Мені коханий казав, що, коли я в окулярах і ненафарбована, то він вважає мене бридкою. А тих, кого люблять, їхні хлопці вважають найкращими у світі. Їх не соромляться... Ними пишаються... Мене сприймають як шматок м"яса, не більше - так ставляться до дівчат які "так собі", гарних же поважають і навіть оберігають. Це не приносить задоволення, але дає змогу дізнатись, що насправді являю собою - сторонні не мають за чим судити, крім зовнішності. І багатьох таки лякають різні очі...

Кажу іноді, куди ж без цього. Але часто це сприймають як нещирість. Тому буває дуже страшно. А взагалі краще мовчати... Чи розмовляти з тваринами - якщо їм сказати щось хороше, вони не назвуть тупою, ненормальною, а відреагують щиро й адекватно.

Слухаю, звичайно. Відповідаю ж... Та в мене нема психологічної проблеми. Навпаки, я позбулась рожевих окулярів, тепер чітко знаю, що я таке і де моє місце. Зі мною все нормально, просто така доля. Не втримала, втратила - і тепер розраховуюсь за це. За все в житті треба платити. Так що все нормально. Психологи... якщо у політиці чи ще якихось соціальних явищах - то вони доречні. А в особистому - то справді з ненормальністю мають справу. Мені багато кажуть, що пора мене відправити у психлікарню. Якщо зроблять це - то я зразу накладу на себе руки, не думаючи. До психолога нема чого звертатись - він не зможе зробити мої очі нормальними, мене - молодшою, і повернути коханого.
Мені казали дуже багато, здебільшого називали егоїсткою, безхребетним г****м і тому подібне. Згодна, я таки ніщо. Але долю не переписати вже. Коханий зрозумів мою сутність і правильно зробив, що пішов. Свою тупість і нікчемність я підтвердила, ставши перед ним на коліна і просячи не йти. На жаль, ніхто, жоден психолог не здатний повернути час назад і виправити минуле. Скажуть мені те саме, що кажуть всі, ще раз переконають у власній нікчемності, а близькі люди звинуватять, що вигадала собі проблему і витрачаю гроші на хтозна-що, назвуть психом чи ще щось... навіщо зайві проблеми? Крім того, я не хочу, щоб про це все іще хтось знав. І так про це стало відомо надто багатьом...

Посмішка... Дякую... Але він не дозволяв мені посміхатись на фото. І правильно, бо нещире - бридке. Мені справді не пасує, це виглядає так, ніби мені по морді дали цеглиною. Так, мені кажуть іноді, що подобається, але ж я бачу себе у дзеркалі. Різні очі, гидка шкіра, тупувата посмішка, залишки волосся, надто великий зріст і чоловіча фігура... Крім того - вік. І розумію, що все позаду. І роботу тепер треба сприймати як важку необхідність, а не так, як колись її бачила. Тепер від мене очікують багато, і я маю виправдати надії, інакше матиму все менше і менше права на існування. Хоча навіщо воно, те існування? Крім болю не лишилось ніяких відчуттів, а сенсу більше нема. Кажуть, буває, що заради себе жити можна - але я так не можу. Раніше ще хоч якось тримав на цьому світі Німецький Принц, але тепер і він зник. Темно, холодно і страшно. І найбільше ранить те, що більше нема надії. На що? Час не повернеться назад....

[~Chocolate]

Orchid.ua Солнце. Психологическая проблемма имеет быть и очень серьезная. Из-за того что ты вовремя не рассказала о своих переживанях, а загнала их внурть себя.
и из-за того, что ты совершенно не слышишь, что тебе говорят остальные.

Так, мені друзі кажуть, але ж вони не судять за зовнішністю - на те й друзі

Я тебе говорю, что ты симпатичная девушка. Обычная девушка. Нормальная девушка.
Да, я не какой-то там парень, и я не человек с супер внешностью - я просто человек, которому небезразлична твоя дальнейшая судьба. но даже если скажет тебе это какой-нибудь парень, это будет как об стенку горох. Тебе нравиться прикрывать свой страх фразой "я некрасивая"? Тебе удобно так считать, да? Ты нормальная девушка, просто ты черезмерно акцентируешь свое внимание на мелочах внешности.
Я задолбался тебе это повторять - НОРМАЛЬНЫЕ люди оценивают другого человека не по каким-то деталям внешности, а по человеку в целом. Или тебе больше нравяться ненормальные люди?

Или ты думаешь, что человек это только внешность? Это ужасна точка зрения. Такая же, как и у тех людей, которых ты не любишь.
Или ты думаешь, что относительно совершенные (совершенных не бывает) по внешности люди - счастливые? Не придумывай сказки. У них в голове полным-полно разных тараканов в голове, которые не дают им быть счастливыми так же, как твои не дают быть счастливой тебе.
Счастливый человек - он обчный человек. Он просто счастливый.
Ни однга красота в мире не вернула бы парня к девушке, которая не умеет улыбаться. Искренне и сачстливо - если парень не делал так, чтобы ты счастливо улыбалась - значит, это был не тот парень, не твой парень, не твоя судьба.

О каких-то временных рамках. КТО тебе такой бред сказал? Откуда ты взяла эти временные рамки? С чего ты взяла, что ты не сможешь быть счастливой после какого-нибудь времени?

Ты говоришь, что не любишь, как думает и говорит нынешная молодежь. Извини меня, Орхид-химэ, но в данном случае ты говоришь так же. Говоришь так же, судишь так же, как люди, которых ты ненавидишь. Ты не хочешь от них отличаться?

И вся эта твоя направленность в прошлое...
Невозможно ничего, кроме первой любви?
Любил я человека, и любил безумно. Я мог бы быть с ним, встречаться, видеть его чаще. но по некоторым причинам (и очень долгой истории) мне пришлось убрать свои чувства к нему. Убрать любовь - толькодля того, чтобы этот человек был счастлив. Потому что я не смог бу сделать счастливым его, а он - меня.
Красивая история прошлого. но теперь я понимаю, что мы не смогли бы быть вместе. но на память мне осталась красивая история.

А сейчас я полюбил второй раз. Не хотел, неожиданно, неправильно. Влюбился в своего лучшего друга. Но все же. Будем ли мы вместе? Не знаю. Тол ли это человек? Опять же - незнаю. Но любовь - она сама по себе никогда не поступает по-правилам. Они играет, как ей угодней. Она появляеться, когда ее не ждут. Но настящая любовь приносит много радости. Если ты любила по-настоящему, (а это так) то ты знаешь ,какое это острое чувство. И что от него просто так не отделаешься.

Просто первая любовь - она очень острая. И всегда кажеться, что именно она - и навсегда. А потом все-как то заминаеться. И появляеться вторая любовь - уже спокойней, уравновешенней. В ней меньше накала, но больше родства душь. Она появляеться. Даже если ты будешь вечно сидеть на одном месте - если она должна появиться - то появиться.

То была - твоя первая любовь. Ты считаешь, что единственная. Ты считаешь, что так как ты его любила - никто и никогда больше не полюбит. Но. Может быть, я любил "своего" возлюбленного больше, чем ты. откуда тебе это знать, да? Может быть, я страдал больше, чем ты. а может, мы с тобой одинаково "опалили крылья". Но тем не менее - я встал и пошел дальше.
Того, первого человека, я в некотором роде до сих пор люблю. Пронзительные чувства так просто никогда не забываються. Я его иногда вижу, я знаю, с кем он встречаеться (часто меняя свои пары) но я все-таки желаю ему только счастья и добра. Мы с ним дружим. Я еще легко отделался, но чего это только мне стоило!

У людей разные истории. Я всегда был изгоем и гадким утенком. Меня ненавидела вся моя семья. Я совершенно не умел ни дружить, ни говоить. И я почти всегда был слабым нытиком.
Но я решил изменить себя. Сам. Я захотел быт счастливым.

Дорога к счастью - это много маленьких шажочков, и самые первые из них - самые сложные. Я нашел друзей, сам, я сам познакомился с теми людьми ,которые мне сейчас очень дороги, Я чего-то достиг. Сам.
Может быть, мне изначально было хуже тебя - вы все равно не можешь знать всех моих проблемм, верно?
Но я могу сказать, что я сейчас даже немного счастлив.
Потому что каждый может, и каждый достоин стать счастливым.
И ты, и я, и все остальные.

Если ты мне поверишь, то я немного могу угадывать судьбу члеловека. И твою я вижу искристой, я вижу, как ты улыбаешься - счастливой улыбкой. У тебя есть шанс прожить замечательную жизнь.
Но только если ты сама захочешь быть счастливой.
А я первый раз вижу человека, который мне сам говорит что хочет быть несчастным.
Хочешь быть счастливой - будь ей. Это и просто и легко одновременно.

Да, тебе грустно, темно и одиноко.
Мне тоже было точно так же. Может, хуже.
Но я сдела свой первый шаг из темноты. Может быть, когда кто-то сказал мне нужные слова, может быть, когда я увидел вдалека мираж уже почти забытой мечты.
Когда я напомнил себе, что хотел бы рисовать, и хотел бы выступать на сцене. Хотел бы нравиться людям и хотел бы много друзей.

и знаешь, только сейчас я обарнулся назад - и вижу. Я этого немножко достиг. Сам. Потому что захотел, и потому что делал к этому шаги.
Я смог. Я человек с комплексом "гадкого утенка". Человек, который даже сейчас говрит себе "ты обычный, бесполезный чловеческий мусор".

Но я достиг. Не всего, что я хотел -я только начинаю. но чего-то я достиг.
И ты сможешь. потому что я считаю что Орхид-химэ лучше меня. Я не ошибаюсь насчет тебя - я вижу, кто ты, и понимаю, почему ты это говоришь.

Но ты не одна. Не одна в темноте - вокруг тебя всегда было много людей. И всегда были люди ,которым ты была дорогим человеком. они с радостью поддержат тебя, с радостью. Но для этого ты должна сделать свой хотя бы первый шаг из темноты.

Ты не хочешь быть счастливой? я не верю.
Или, ты думаешь, что тот парень (если он к черту так тебе здался) не сможет вернуться к тебе?
А может, если он увидит тебя уверенной в себе, наконец-то улыбающейся девушкой, которая поставила себе цели и стремиться к ним - а может ,но снова увиди тебя и вернеться к тебе. ты об этом не думала?
Стать лучше (морально лучше, хватит зацикливаться на внешности!) и он к тебе вернеться?
Возможно, все, что нужно чтобы он вернулся - это чтобы ты вышла из темноты и пошла своей дорогой?
говорят же - ты ловишь любовь, а она бежит. Ты бежишь - но тебя ловит любовь.
Ты об этом не думала, а?
Может быть, он наоборот ждет того часа, когда ты изменишься, чтобы вернуться к тебе? Но не к хмурой, вечно депрессивной девушке, а к милой и приятной девушке Орхид-химе. Я вижу твой настоящий характер. Ты совсем не такая, какой себя здась "рисуешь".

Я думаю, стоит попробовать. Если уж он тебе нестолько сдался - как насчет изменить себя в лучшую сторону ради него?
Покажи, на что ты ради него способна - стань собой, настоящей собой, той, которой ты была "до своей трагедии" - снова.
Быть может, он всего лишь скучает по той девушке, с которой он познакомился. Той, которая заснула в тебе. Разбуди ее.
Что ты теряешь? Но, может, кое-что и обретешь обратно.

[Orchid.ua]

~Chocolate, проблеми справді нема. А про те, що сталось, знає надто багато людей...
Всі наші красуні з інституту для своїх хлопців - єдині і найкращі. Я - просто одне з багатьох тіл для використання....
Хлопці іноді кажуть мені щось таке, але це для того, щоб потім використати як курву, або змусити повірити -а тоді посміятись із цього. Я знаю, як це й навіщо, тому не вірю жодному хлопцеві... І все одно боляче...
Всі люди,і нормальні, і ненормальні, вважають огидними вади зовнішності. У мене випадає праве око - мені й самій гидко, але пластичні хірурги не можуть допомогти.
Для хлопців важлива зовнішність. Всі інші вже давно мають дівчат. До гарних ставляться добре, і їх не хочуть трахнути, їх поважають...
Досконалі справді мають усе. Просто через свій особливий статус хочуть все більше і більше. А хлопці їхні, придурки, лізуть на небо за зірками - бо, бачте, красуні захотілось. Досконалі вигадують нереальні бажання, вигадують біль - бо їм нудно, у них є все.
Спочатку він любив, коли я посміхалась. До того, як стала потворою У нас все було класно, поки мені не зробили операцію... Я сама винна - на чорта я показалась йому без макіяжу, з перев"язаним оком і немитим волоссям? після такого будь-хто розлюбить...
Після цього віку мене вже не захищє закон. А ставлення з боку хлопців зразу стає безвідповідальним, вимогливим і брудним - бо тепер я сама здатна про себе подбати. І трахати можна законно. на інше з моєю мордою я не підходжу... люблять маленьких і невинних, з гарними очима, з невинними мордашками... мені таке й не снилось...
Так, я така, як вони. Брудна, вульгарна, тупа, безмозка, огидна, недоглянута, без мети, талантів і здатності що-небудь робити. Я справді ніщо, визнаю. Порожнє місце, непотріб суспільства. Я й сама знаю, що одна з них.
Гарні історії вбивають. Може, вони і мають позитивний вплив - але тільки на тих, хто має майбутнє. А в тебе воно є - це навіть мені видно.
Ви зможете бути разом, якщо ти захочеш цього. Ти класна і ззовні, і внутрішньо - це помітно навіть за той недовгий проміжок часу, що ми знайомі. А хорошим людям завжди щастить. Вже не раз переконувалась на прикладах друзів. Але вдруге вже не буває так, як вперше...
Я вже нічого не чекаю. І нічого не з"явиться. У всіх хлопців вже є дівчата. А старі бридкі дурепи не треба нікому.
Друге - вже не таке. А ні на що менше я не згодна. Ні на що інше - теж. Я могла сприйняти тільки так, як було, а для старих таке неможливо. І вдруге теж неможливо. Друге - то просто домовленість, угода.
Я втратила щастя, і сама в тому винна. тепер воно належить комусь із готичної тусовки...
У мене не може нічого більше бути - не судилось.
Я знаю, що ти любила краще, ніж я. Знаю. Бо так і було.
Я рада, що тобі вдалось від того відійти. Але так щастить не всім. А тільки тим, хто має майбутнє. Хто має право бути щасливим.
Дружба з колишніми... Ризиковано... Намагалась і так - з іншим, з яким намагалась після Щастя щось мати - так, я така блядина... Він і досі не минає можливості мені написати якусь гадость. Тобі пощастило, що та людина свідомо не намагаєтсья зробити боляче... Але не уявляю, як можна спокійно бачити, як він зустрічається з іншими...
Ніколи не повірю... Тебе? Не любили? Як це можливо?
Ні, не всі заслуговують на щастя. Таке, як я, не варте нічого. Я сама винна у тому, що втратила його. Не була б така тупа і гидка - то він би лишився зі мною... Як казала мені одна красуня, "одним - все, іншим - нічого". Справді, долю не перепишеш. І якщо я існую непотребом - то ним і вмру. Так судилось... Ніхто не здатний це змінити.
Я не можу бути щасливою. Його нема. Нема нікого. А у всіх є хтось, давно і щасливо. Пізнє "щастя" - нещире, то не щастя, а домовленість. Дякую, що бачиш мене так, як бачиш - але, на жаль, я ніколи не виправдовую сподівань. І друзі часто розчаровуються у мені. У мене нема майбутнього - ні розуму, ні морди, ні коханого. Я дізнаюсь інформацію про можливі пластичні операції - але нема того, що могло б допомогти. Крім того, я не скоро зможу стільки заробити. Нічого не зміниться - бо щастя я свідомо відпустила, через власну тупість.
Він тепер - зірка готік-паті, хоч багато хто з нього сміється. Має всіх красунь, про яких колись мріяв... І плював він на мене...
У тебе є мрії, які ти можеш здійснити - а коли мрії здійснюються, люди стають щасливими. Я намагаюсь вбити свої мрії, бо вони - нереальні, і ніколи не збудуться. Нічого не може змінитись - бо попереду нема нічого. І нікого.

Человек, который даже сейчас говрит себе "ты обычный, бесполезный чловеческий мусор".

Якщо це і є про когось, то точно не про тебе... Ти не бачила того, що дійсно сміття...
Я не краща за тебе. Ти що!!
Я насправді і є порожнім місцем. Така доля...
Я не маю права навантажувати людей своїм болем. Не маю права... І не хочу. Мені соромно. Тому краще все ж ховатись... Нічого ж не зміниться.
Він сам казав, що не повернеться. Коли я просила його і обіцяла що завгодно. Я йому просто непотрібна. Крім того, у нього вже нема до мене почуття. Він мене зневажає. Він тепер - тру-гот, він має ту чорну красу, про яку мріяв, коли ще був зі мною. Я не зможу його прийняти, бо він втратив незайманість. Він хоче трахатись із красунями. Він живе вечірками і зневажає усе, що пов"язане зі мною. Його нудить від мого простого вигляду. Він у мені розчарувався. Він не хоче мати зі мною нічого, сам сказав це, коли 3 роки тому подзвонив мені на мій ДН. Хоча я навіть і не питала, чи він повернеться... Я йому не треба. І він став іншим - тим, ким так хотів бути, і я йому заважала.
Я намагалась псля операції бути тою ж,що і до, наївно вважала, що мені пришили все на місце, і все буде точно так, як і до того. Я не сприймала операцію як кінець чогось, а просто як чергове якесь лікування, просто дуже неприємне. І після того навіть не бачила, що в мене очі різні. Поки він мені не сказав. Він соромився виходити зі мною на вулицю, коли була в окулярах, коли була одягнена не в чорне, коли без макіяжу... І тоді я зрозуміла, що стала гіршою. Такою, що йому ніколи не сподобаюсь. Тепер він став повною протилежністю тому собі, що був зі мною.
Він ні за ким не скучає, тим більше - за мною. Він навіть писав,що радий мене позбутись. А зараз визначається між Олею і Поліною. Я йому не треба...
Більше не можу так. І відчуваю, як друзі в мені розчаровуються. Тому краще сховатись і нікому не показуватись... Мій бйль і так відомий надто багатьом. І я не хочу псувати нікому життя... Попереду - тільки самотність і порожнеча. Моя казка - у минулому. Тепер усі дають знати, що я маю бути сама за себе, і розумію,що, якщо впаду - то поряд не буде нікого. А тоді було інакше...
Мені теж іноді хочеться, щоб хоч хтось чекав - щиро, а не для того, аби використати... У всіх однокурсниць все давно і серйозно... В мене не буде ніколи... Бо ні на що менше я не згодна, а того єдиного ставлення, яке б я могла колись сприйняти, вже теж не буде, я для цього надто доросла...
Переглядаю старі фото, згадую, як то було... Я дуже за ним сумую... Але знаю, що тепер він і не думає про мене... У нього - гарні казки з готичними курвами........

[~Chocolate]

Любят - человека, а не внешность.
Я в тебе не разочаруюсь, потому что я могу видеть твою личность. Ты гораздо лучше, чем о себе говоришь. Хватит умалясь свои достоинства.

Что до глаз - то у большинства людей они ассиметричные изначально. У некоторых - небольшая разница, у некоторых - довольно сильная ассиметрия. "вижвую" это фактически незаметно, а если и заметно - то никто особо не обращает внимание. Сильная аасиметрия отчетлива только на фотографии. но даже этот неприятный эффект можно исправлять правильным макияжем и правильным ракурсом. Я видел достоточно знаменитых людей, у которых ест ассиметрия глаз, и у них фотографии только с определенных ракурсов.

У каждого человека есть какая-нибудь проблемма, которую они считают самой сложной/худшей/невыносимой. У Маночки, например, косые глазки ,поэтому его фотографии поддаються жесткой коррекции фотошопом. Сейчас, правда, он немного это исправил. У Клаудии Шифер, модели, немного кривые, Х-образные ноги. Их маскируют правильной одеждой. У Синди Кроуфорт - непропорциональные уши ,которые она прячет за пышными прическами. Мерлин Монро - Норму, изначально считали несимпатичной девушкой, да и ее фигура никогда не отличалась идеальностью.
Все те люди, на которых ты смотришь с восхищением - они просто долго работали над своим правильным имиджем, который максимально скроет их недостатки и максимально подчеркнет их достоинства. Когда они смывают макияж и ходят по дому - ты их уже не узнаешь. Потому что образ тот - для демонстрации окружающим. А дома они могут выглядет непричесанными, запущенными созданиями с проблемной кожей и ужасной осанкой.) Ты что, никогда "звезд" без макияжа не видела?

Дорогааая, если все, что тебя не устраивает в себе - это несиметричные глаза и состояние волос, но это не редкая проблемма. С волосами сейчас у болшинства людей проблеммы - понаблюдай в метро. Да, есть люди с идеальными волосами. но поверь мне - они тоже выдадут тебе список того ,что их не устраивает в жизни. И поверь мне, даже "писанные красавици" тоже могут тебе рассказать про недостатки своей внешности ,которые они умело скрывают. Вообще, все звезды обычно идут к имиджмейкеру, который им подбрает идеальный макияж, идеальную прическу и иждеальный фасон одежды. Для нас он кажеться простым - их имидж ,но именно он и скрывает их недостатки и подчеркивает достоинства. Идеальных людей не бывает. но есть люди ,которые долго и упорно работают над своим имиджем и образом.

По поводу состояния волос ты можешь обратиться в Центр Красоты или любую хорошую парикмахерскую ,где тебе порекоммендуют средства по уходу за волосами, которые смогут улучшить их состояние, а так же предложат определенные продцедуры. Если неустраивает разница глаз (которая, если тебе интересно, мне лично не заметна) то пусть подруга-визажист разработает для тебя ежедневный и вечерние макияжи ,корректирующие твою маленькую проблемку - вот и все. Это сложно?
Но ,если это позволит тебе быть уверенней в себе - то почему бы и нет? попробовать свой образ стоит - это всегда довольно приятные заботы, хотя, в начале тебе может быть немножко сложно - пойти туда, да попросить то. Не беспокойся - люди всегда будут рады помочь девушке почувствтовать себя лучше и уверенней)

И вообще - будешь продолжать в том же духе - я прийду и скушаю тебя.
Мне не нравиться как ты говоришь, и в частности как ты говоришь о себе.
Ты - мне нравишься. Я хочу чтобы ты лучше к себе относилась. Ты этого достойна - поверь мне.
А если не веришь - поспрашивай у своих старых друзей. Думаю ,они будут такого же мнения, как и я)

[Orchid.ua]

~Chocolate, чоловіки люблять зовнішність. Крім того, моя фізична вада - огидна, у мене випадає око. І це не може не бути бридко.
Дякую, але... всі спочатку кажуть так, а згодом просто посилають. Я не хочу втрачати друзів, але так виходить.... Я справді найгірша, і не хочу тебе розчаровувати...

У мене очі самі по собі різної форми, зсередини. І праве мало не випадає назовні. Це помітно і в житті, і на фото - ще гірше. Мої очі ніхто ніколи не вважатиме гарними. Бо вони бридкі. Макіяж не допомагає, крім того, я б не змогла з ним ходити весь час. Я знаю, що повинна змиритись із тим, що гірша, але це боляче - усвідомлювати.
"Зірки" без макіяжу - то не більше, ніж для того, щоб показати у гламурних журналах. І їх люблять... але ні в кого з них нема нічого настільки потворного, як у мене. Я більше ніколи не матиму нормальної фотки без фотошопу, ніклди не зможу працювати в кадрі чи подивитись людині в очі. А якби і подивилась - то людину б вивернуло. Щонайменше - стало б неприємно.
У красунь нема недоліків. І їхні хлопці люблять в них усе - бо вони завжди досконалі. Комусь - все, а комусь - нічого. Я б видерла свої бридкі залишки волосся, аби не дратували... В мені нема нічого гарного, тільки потворність робить мене м"ясом для одноразового використання.

Зверталась колись, мені приписували купу всього, що не допомагало - зате на мені заробляли. Ніхто не допоможе, це нереально.І я не стільки заробляю, на жаль. Знаю, хлопців і це також дратує - що в мене зарплата не така, як їм треба.
Залишки мого волосся вже настільки потворні й огидні, що їм допоможе тільки бритва...

Очі? Як ти можеш того не бачити, якщо сама вище писала, що на фото помітно? У мене праве око мало не випадає... Візажист? Я не зможу викликати її кожного разу, і не змивати макіяж весь час я теж не можу... Потвора - вона і в Африці потвора...

Ніхто не може допомогти. Так, всі можуть відробити заплачені гроші. Але моя сутність така, я огидна і страшна - і ніхто вже цього не змінить. Я б взагалі нах** видерла очі, аби не дратували. Ненавиджу себе до останньої клітини, до останньої волосини.. І він пішов тому, що я - огидна... Найгірша.

Я не подобаюсь нікому, звикла вже....
Дякую... Але скоро розчаруєшся,боюся...
Я заслуговую покарання за все зло, що зробила. І маю змиритись із тим, що втратила назавжди, і що назважди лишусь огидною і страшною.
Старі друзі знали мене до операції, багатьох я не бачила вже роки 4... Тепер доля інша. Самотність, бридка морда і насмішки. Треба звикати...

[~Chocolate]

Ошибаешься. Ты слишком идеализируешь неких "красавиц", и слишком умаляешь свои достоинства. У страха глаза велики. Если ты никогда не видела без макияжа этих девушек - то это другое дело. Дома они могут выглядеть как угодно. Ты же - смотришь на себя в зеркало дома, без макияжа, прийдя с работы, уставшая. а на них смотришь - когда они в макияже, причесанные там, надевшие свой образ для демонстрации окружающим.

Полным полно закомплексованых девушек. Некоторые спят с парнями в макияже, чтобы он не увидел их "ой-я-такая-без-макияжа-страшная". Хотя девушка может быть обычной, десять раз.
На фотографиях ассиметрия становиться заметной у всех. У меня тоже глаза нессиметричны, и при ракурсе "анфас" это нехило заметно. Ассиметричны от природы - что уж поделаешь? И про операции я не думаю - потому что у меня плохое зрение, и каждое вмешательнство может ему повредить.

Что до волос - то я уже задолбался свои восстанавливать. По наследству у меня негустые волосы, а их добил недостаток витаминов и нервов. Но, тем не менее, я пользуюсь специальными шампунями и периодически прохожу курс лечения, выписанный мне в институте красоты. Это не дорого и не сложно. В парикмахерские за восстановлением я не хочу обращаться - потому что синтетическая "дорогая" косметика мне можеь только повредить. поэтому - я могу пользоваться только гомеопатическими средствами и тем, что продаеться в аптеке. (как например мой шампунь "фридерм".)
Восстановление волос - это очень долго. И часто волосы "портяться" только из-за недостатоков витаминов.
У большинства подиумных моделей - вотолосы в очень плохом состоянии, и они безконечно их восстанавливают.

У меня нередко бывают случаи, когда у меня появляеться дикий страх выйти из дома. Потому что моя внешность не соответствует современным какнонам красоты, да я и не стремлюсь именно ей соответствовать. Кроме фигуры, конечно. Средств и способов, которые я для похудения пробовал - я даже всех не вспомню. Дело доходило даже до таблеток для похудения (только толку от них мало). Потому что я хочу скосплеить персонажа, который мне очень нравиться, а он очень худой. Диеты меня не спасают - от них толку мало, физкультура помогает оччень медленно, и не уберет довольно широкие. как для парня, бедра. потому что такой ширины сама тазбедренная кость.
я порой жестко психую по этому поводу или впадаю в крайности. Порой говорю себе очень нехорошие фразы или еще что.
Но я не собираюсь здаваться. Есть то, что я хочу. Значит, это нужно сделать.
Если ты хочешь найти любимого человека (нормаьного ,адекватного, который сможет оценить твою душу .а не только тело), то ты должна делать к этому шаги.
Парни часто предпочитают девушек не с максимально яркой внешностью, но по характеру мягких, нежных. Те ,которые могут и утешить, и поднять настроение. Парням часто нравяться девушки хозяйственные и умеющие вкусно готовить. Много разных качеств, при которых внешность являеться только второплановой (если это тебя так волнует). С теми ,кого ты считаешь "писанными красавицами" они предпочитают встречаться только в юности. А для замужества они выберут девушку нежную, хозяйственную и с хорошим характером.

Читал я однажды такую историю:
" - Я не могу понять. Я даже сделала пластическую операцию этого чертового длинного носа. но отношение ко мне не изменилось - как стояли все в стороне, так и стоят. Как не принимали меня в свои "красивые" компании - так и не принимают.
отвечающий усмехнулся
- Это потому что ты "ежик" - вся покрылась колючками нехорошего характера. Вот они видят твои колючки и не хотят подходить. Если хочешь общаться с ними близко - то тогда прийдеться снять свою "колючу. шубку". Дело-то в ха-рак-те-ре".

И мне забавно, что ты считаешь себя единственным человеком, наделенным недостатками. Ты разговаривала об этом с другими девушками, которые ответят тебе честно?
У нас чуть ли не весь клуб лолитский - такие закомплекксованные, что я за голову хватаюсь. Некоторые так и говорят "Я - урод. у меня из-за этого никогда не будет парня, тем более, такого красивого, как я хочу". И я не только ты так грубо говоришь на себя.

Так что твоя история не уникальна - я что-то подобное слышу мого раз, и все вы всегда находите замечательные оправдания - у того - фигура, у тебя - не нравяться тебе твои глаза, у кого-нибудь еще - характер. Из -за этого вы говорите на себе гадости, делаете кучу глупостей, и думаете, что дело во внешности. Дело - только в отношении к себе и в отношении к людям.
Полюбишь себя - полюбят и другие люди. Иначе не бывает.
А если даже ты себя не любишь - то кто сможет тебя полюбить? Как смог бы тебя полюбить тот парень, если твой характер резко изменился в другую сторону. Ты себя разлюбила, и парень это почувствовал.
Ты не думала об этом? Если так много людей повторяют вокруг одни и те же фразы - может быть, они и правы?

[Orchid.ua]

~Chocolate,вони завжди гарні, їх люблять... Вони не бувають без макіяжу. А якщо й так - то в них від природи гарний вигляд.
У тебе все нормально, маєш дуже гарні очі - бачила і на фото, і в реалі також.
Я б і спала з макіяжем, якби то хоч трохи допомагало...
У тебе? Негусте волосся??? мабуть, ти не бачила, що таке справді негусте... А що це таке - інститут краси?
В перукарнях на мені роблять гроші. Після 3 рази спаленого волосся більше не хочу... Вітаміни жеру, мама змушує. А від себе ковтаю заспокійливе, змішуючи з енергетиками.
У тебе зовнішність ляльки, що ж може не подобатись??? Ти навіть прискіпливим американкам-лолітам сподобалась, хоча вони навіть своїм подругам рідко добре слово скажуть. Твоя фігура - класна, будь ласка, не псуй її, не уподібнюйся сушеній рибі з реклами і подіумів.
А повністю чоловічої фігури у дівчини бути не може, хоча б через відсутність... причини, чого вони в иетро займають багато місця. Косплей - то ж не на все життя...

Я не хочу нікого знайти. Пізнє щастя - не щастя, а домовленість, то нещирі брудні стосунки з обов"язками. І тим більше не хочу бути чиєюсь домашньою покоївкою, готувати не вмію, але з голоду вмерти не дам, якщо треба буде. Зна я хлопців - заводять собі слугу, а самі на красунь продовжують слину пускати, зраджують... Не хочу. А тоді ще й дітей просять. А їх я ненавиджу.
Крім того, не визнаю весіль, одруження... Навіщо це, коли є почуття? Так, це справді те, що буває при отій брудній домовленості, так званому "пізньому щасті".
Так, у мене бридкий характер. Тому намагаюсь менше спілкуватись, навіть із друзями, не хочу, щоб вони мене ненавиділи. І не хочу псувати їм настрій.

Нікому, слава Богу, не робили операцій на очі, і ні в кого не випадає око. Я - огидна, огидніша за жабу чи черв"яка... Це навіть коханий казав, що я огидна, коли ненафарбована і в окулярах... Він знайшов красуню потім...

Він розлюбив мене, коли зробили операцію. Відмовився повернутись. Саме тоді я зрозуміла, що мене справді нема за що любити. Нема за що, я ж нікчемне гидке створіння. Ніхто й так ніколи не полюбить, бо нема за що. Я б себе взагалі знищила, такі тварюки, як я, не мають права забруднювати світ своєю присутністю... Я - помилка природи, і мала здохнути вже дуже давно.
Люди хочуть мене змінити. Значить, така, як є, не треба нікому. Тому й мені не треба ніхто, я не хчу нав"язувати свого товариства, якщо не сприймають. Краще спілкуватись із котами - вони мене сприймають так, як є, не хочуть бачити замість мене когось іншого й не намагаються переодягти...
Тепер все дійсно втрачено, треба змиритись, але все ще дуже болить... Я дуже за ним сумую... А він - зірка готік-паті, розмальований андрогін в оточенні курв... З мене він просто сміється...

[~Chocolate]

Люди хочуть мене змінити. Значить, така, як є, не треба нікому

Знакомая фраза.
Если хочешь, я тебе напомню одну историю. Девушку звали Кендл.
Милая внешне, талантливая и обеспеченная, с хорошей сеемьей и понимающими родителями. но вот характер у нее был сложным, да и повадки тоже. Видеться с ней раз в месяц было еще нормально, но если чаще - людям было невероятно сложно общяться с ней. Она говорила - люди от меня уходят. Мне одиноко.
Я ей говорил - им немножко тяжело с тобой общаться. Ты бы это - книжек умных почитала, подумала над тем. что делаешь не так, подумала бы над тем, что нужно делать, чтобы людям больше нравиться. Кендал - говорил я ей, нравиться - это тоже искусство. Ему нужно учиться. и не день и не два, а именно хотеть ему научиться - нравиться людям.
Но она качала говловой и говорила - пусть меня любят такой, какая я есть. Не буду я менять свой характер. Пусть привыкают общаться со мной - ну и что, что сложно?

И со временем, ее нежелание "улучшать" свою личность (в то время, когда абсолютно ВСЕ это делают), ее характер начал еще больше портиться. Движение вперед - это эволюция. "Стоять на месте" - это деградация. Если постоянно не менять себя в лучшую сторону, мы начинаем деградировать - ты не задумывлась над этим? Но я имею в виду характер и качества личности.
И вот, с ней стало невероятно сложно общяться даже мне. И постепенно я свел с ней общение на нет, как и все остальные. потому что мы - всегда стараемся, учимся общяться с людьми, быть такими, чтобы с нами было приятно находиться рядом - и я сейчас не про внешность. Бывают же люди, с которыми приятно просто погулять? И это ведь не из-за внешности, правда?
И мы все - стараемся. Она же - не хотела. Она не хотела идти по сложному пути улучшения себя. Думала - симпатия людей просто сваливаеться с неба, как снег. Ну, может, пару раз и свалиться. Но если при этом не делать шагов навстречу людям - они все разбегуться, растают как снег.

И вот мы и растаяли. Как бы мы к ней не относились хорошо в начале, ее характер испортился, и она совершенно не собиралась предпринимать попытки его улучшать. Нет, мы не ищем легких путей - но общаться с человеком, который тебе стал уже неприятен - глупо, верно? Кто нам обычно нравиться - люди ,которые нам улыбаються, у которых обычно хорошее настроение, которые добиваються успехов, которые много чем увлекаються и проэтому - могут рассказать много чего интересного. я выучил это давно. Я применяю это давно ,потому что мне хотелось бы, чтобы людям со мной было приятно общаться. моему любимому и моим друзьям.
Кендал же было всеравно, она не собиралась для нас стараться. Мы решили, что ей наплевать на нас вообще, и поэтому постепенно прекратили с ней общяться.

и Кендал стало очень-очень одиноко. Она иногда просила нас с ней увидеться.
И мы иногда с ней виделись. но все реже и реже, потому что ее характер был все хуже и хуже, и нам ставало неприятно с ней общаться. и в итоге все закончилось тем, что она осталась одна.
И, вместо того, чтобы спохватиться, пойти извиниться перед нами, измениться самой или попросить помощи ,чтобы мы подсказали ей, как измениться - она предпочла способ самоубийства. Этим она окончательно доказала, что ей было плевать на всех - на ее маленькую сестру, на ее замечательных родителей, которые после этого бесперерывно рыдали, ни ее бывших друзей, которые все еще надеялись на то, что она измениться. В итоге они до сих пор по ней грустят, сожалея.
Но что они могли бы сделать ,если ей на нас всех было наплевать?
Если бы ей было бы не наплевать - она спросила бы у нас - нужна ли я вам, или мне лучше совершить самоубийство.
И мы бы ответили ей - не совершай ,пожалуйста. Да, нужна. Только немного изменись - и мы все снова будем с тобой рядом.
Но ей было плевать.

А теперь скажи мне, какие ты выводы можешь сделать из этой истории? (про остальное напишу после ответа)

[Orchid.ua]

~Chocolate, я спілкувалась з нею до того часу, поки вона не видалила щоденник... І нічого такого не помічала... Ми нормально розмовляли, з нею було цікаво дуже...
До речі, це натяк на те, що мені час піти? Я все зрозумію, хай як це боляче...
Подобатись можуть тільки гарні. З такими бридкими вадами, як у мене, ніхто не може так ставитись, хіба хтось дуже
терплячий, але й то не вічне - рано чи пізно всім стає огидно дивитись на те, як випадає око, це страшно, як у фільмі жахів. Чомусь мої однокурсниці подобаються, хоча навіть не червоніють, коли посилають матом подругу чи виставляють умови хлопцям - і їх все одно люблять. Так, у них гарні мордашки...
З Кендл не було важко спілкуватись - принаймні таке моє враження. Я пам"ятаю, що в неї бував поганий настрій, але заплющувала на це очі, з ким не буває...
Ні, не всі щось роблять. Привабливі подобаються всім. Просто так, їх "люблять за те, що вони є".
Мені приємно гуляти з усіма друзями - хоча б через те, що вони друзі. І, що б у них не ставалось, я завжди намагаюсь зрозуміти.
Що - змінювати? Люди хочуть спілкуватись із гарними, бридких вони терплять до пори-до часу. Я намагаюсь не показуватись друзям ненафарбованою, бо не хочу втратити. Хоча, відчуваю, що вже втрачаю... Що ще? Згоджуватись на все, що просять? Намагаюсь і так робити, але, на жаль, не завжди вдається... Приховувати сльози теж стараюсь, для чого ж іще б я ковтала оті ліки? Я знаю, як триматись на роботі - там те саме, я не маю права показати, що зі мною, оскільки мають сприймати не мене, а інформацію. Вдається, але на певний час тільки. Тому що болить - постійно. Де б я не була і що б не робила, казка - не повернеться.
Не думаю, що їй було все одно. Хоча я не в курсі всіх деталей ваших із нею стосунків. Іноді просто не стає сили триматись. Я вживаю хімію, аби хоч якось приховувати - це не наркотичні речовини, а просто ліки. Але багато хто не хоче весь час на них жити. І нерви не витримують. Хоча про це, на мій погляд, друзі знати не мають.
Багато чим захоплюються... Не думаю, що мої захоплення когось цікавлять... Успіхи...А якщо по життю лузер? То що тоді? Я все більше переконуюсь, що не маю права на друзів і скоро всіх втрачу...

Ці прохання поспілкуватись якраз і могли бути проханнями про допомогу. Я не знала Кендл з цього боку, але з досвіду знаю, що просити завжди дуже страшно, а часто - і боляче. Сама не наважилась би ніколи.
Просити підказати, як змінитись? Не думаю, що від того стало б краще. Пригадую, як мені конкретно вказували, що змінити - і це вбивало... Нема гіршого, ніж усвідомлення того, що з тебе намагаються зробити когось іншого - це означає, що сама по собі не варта нічого. Намагаюсь приховувати те, чого знати не мають, хоча у віртуальному просторі не вистачає сили мовчати, цей щоденник веду для себе вже 4 роки. До речі, недавно якраз було... І досі пам"ятаю, як і в якому стані реєструвалась... Взагалі у мене всі відчуття - з минулого. Останні півроку я не відчуваю нічого, крім болю, а все, що навколо, - люди, друзі, звуки, тварини, Кеша, футбол і новини - так, ніби у кіно, а не в реалі. Як чиєсь домашнє відео...

Я не можу до кінця повірити, що вона була здатна на самогубство. Офіційно визнане - то ще не значить, що так і було, ось цьго ми, на жаль, вже ніколи не дізнаємось. Могла бути і необачність - відверто кажучи, з досвіду знаю, що зірватись - легко, навіть якщо хтось чи щось злегка налякає. Я вже 3 роки люблю сидіти на підвіконні й дивитись униз... У такі хвилини зовсім не очікуєш, що хтось може потурбувати, а якщо це стається - то дуже лякає, хоча за інших обставин зовсім не страшне. І по суті страшним не є - що тут такого, якщо хтось зайде в кімнату чи щось скаже?

Проте самотність може довести до самогубства. А просити вибачення у людей, яким стала неприємною - то страшно, бо можуть і не прийняти, і посміятись... Такі висновки теж із досвіду - коли просила вибачення у коханого, він сказав, що у нього тепер інше життя і мені в ньому нема місця. Це насправді дуже страшно - вибачатись, якщо послали. Хоча я іноді таке роблю, не знаю, навіщо. Наслідки вже втретє такі, що змушують ковтати ліки...

Чесно кажучи, я вірю в те, що колишніх друзів не буває. Що б не сталось. За дуже невеликої кількості винятків - зрада, наприклад, серйозна зрада. Чи підлість. У мене багато власних правил, які не порушую. Зокрема, якщо називаю когось другом - то він чи вона таким для мене є назавжди, що б між нами не відбувалось.

Навряд чи спитала б... Тому що будь-яка людина не хоче бути тим, хто дав іншому згоду на самогубство. Отже, ніхто не скаже "так". А змінитись можуть порадити,навіть коли не мають наміру продовжувати спілкуватись... Коханий мене теж вмовляв нічого з собою не робити, і терпів мене поряд 3 останні місяці - а після того, як пішов, розповів правду: що боявся, що я щось собі зроблю, а батьки мої на нього повісять....
Я справді сумую за Кендл...
Але нею пишались батьки, її вважали найкращою і вона справді такою була - це те, про що можна тільки мріяти. Не думаю все ж, що "наплювати на всіх" - швидше, це просто безвихідь. Іноді буває так боляче, що хочеться або почути когось,хто точно не відкине геть, або просто зробити те, що зробила вона. і до останнього варіанту підштовхує чи то страх, чи то передчуття - того, що не зрозуміють, посміються, попросять не дратувати чи скажуть, що нема часу. Або страх показати слабкість...

Потрібна була вона, чи людина, на яку її хотіли перетворити? Крім того, ми можемо багато чого не знати. Є багато речей, про які люди не пишуть і не кажуть. У мене теж є те, про що навіть друзі не в курсі - бо це те, що тільки моя проблема, і їм краще не бачити, що вона в мене буває. Існують речі, про які розповісти соромно чи просто не по собі - навіть якщо це таке, що буває у всіх. І зазвичай воно таке. Імовірно, у неї теж щось таке було...

Я, здається, зрозуміла натяк... І мені справді дуже боляче вас усіх втрачати... Але якщо я вам неприємна - то зрозумію...
Взагалі краще ховатись від людей... А перед ними - грати роль. А може, друзів мати можуть тільки ті обрані, що їх люблять... Бо вони подобаються тими людьми, якими є... Розумію, що всім потрібні гарні, розумні, талановиті...
Поряд з нею, чи з тою людиною, яку хотіли бачити в ній?
Коханий мені теж казав, що буде зі мною, якщо я позбудусь брів і зроблю пірсинг... Я, ідіотка, відмовилась... Отже, не покидають лише тих, хто від природи і в долі має щось таке, завдяки чому подобається... Єдиний вихід - грати роль, але чи можливо це весь час?

[~Chocolate]

Это намек на то, чтобы подумать, почему от Кендал в свое время отдалились друзья. И не по похожей ли причине от тебя отдалились твои, которых ты упоминала?

Боишься, что не примут? Не поймут? А лучше, когда не знают тебя?
или приму или нет - средненькие отношени это не то, что нужно ценить. Пошлют - так пошлют. Так отсеиваються люди ,которые нам не нужны, и которые не сделают нас счастливыми. Это не себе они делают одолжение, а тебе - в момент когда тебя "посылают", ты и понимаешь, насколько этот человек вообще-то козел, да и нормальных отношений и быть не могло - а только придуманная иллюзия. но иллюзия никого и никогда не сделает счастливой.
Ваши пути разошились. Потому что вы с тем парнем оба изменились, и перестали подходить друг к другу. Оба ваших характера изменились - и он, и ты. и вы разошлись. Это обычное и нормальное явление.
Даже если бы вы и остались рядом - он бы не сделал тебя счастливой, потому что его характер изменился в худшую сторону. Ты бы в итоге сама о него сбежала, через некоторое время иллюзорной надежды, что все будет как прежде.

Или ты думаешь, что только тебя одну "отшили"? предали? Обманывали, изменяли тебе? Я встречался с замечательной двушкой - но у нас были более дружественные отношения, чем просто любовь. В итоге она меня отшила, и променяла на парня. Глупо, неприятно, больно -я все это знаю.
Тут же начинаешь сомневаться в своих силах, своей внешности - и прочем. Конечно ,ужаная ситуация для любой девушки.
Но, ты говоришь, что не прощаешь. Того парня - ты держишь злобу в себе, и она тебя разьедает. Ты сама себе делаешь больно. только ты сама и только ты сама можешь прекратить эту боль - простить парня, и забыть о нем .как о далеком сне.

А мы с этой девушкой через полгода помирились. Конечно, она бросила того парня в итоге. И конечно, я до этого времени задумался над тем "из-за каких моих качеств меня бросили"и изменил свой характер в лучшую сторону.
Теперь эта девушка - мой лучший друг, равно как и я для нее. Умение прощать и забывать обиды - вот что невероятно важно.
Мы попросили друг перед другом прощение - и остались вместе. потому что именно те люди ,которые нам действительно нужны - не уйдут так просто из нашей жизни. Они вернуться. А если они нам не нужны- ну и пусть идут себе. Хотя, это иногда бывает и больно. Но такая жизнь.

А думать, что только тебе причинили боль, и что только ты не можешь с ней справиться - не слишком ли наивно? Я справился, и ты справишься. Все как-то справляються - и ты справишься. Для этого нужно только захотеть.

И единственный выход - быть собой. Быть кем-то и играть - путь вникуда. В пропасть, к психологическим травмам, к ужасной жизни.
Господи, как глупо-то? Ты говоришь слова, похожие на мои.
Мне было одиноко так, что не передать словами и глубина моих депрессий была чернее, чем у кого-либо из вас.
По причинам, которые я не могу говорить - поскольку это знаем только я и мой отец. Не стыдные причины. просто о них нелья говорить. Причины настолько сложные, что тебе со своими небольшими и явно надуманными недостатками внешности - куда там.
Не думай, что я тебя не понимаю или не понимаю, чтоты мне говоришь - вся твоя ситуация передо мной - словно на ладони.
Но ты невероятно ошибаешься.
Потому что маски - это как-раз то, что портит нашу жизнь. И портило мою. И мне приходилось страдать от одиночества, даже находясь в больших компаниях.
И только когда мне сказали, что маски это глупо и по-детски, я решил их снять. Все до единой, все эти наклеенные неправды.
И говорить с совими друзьями искренне, в том числе и о тех проблемах ,которые считаються "стыдными" или "не для чужих ушей".
Было сложно и стыдно. И я до сих пор учусь говоить с людьми - потому что до сих пор не умею это делать правильно.
Из-за этих чертовых масок.
Это - глупость. Все, что нужно окружающим - это ты сама.
Такая, какая ты есть. порой уставшая, порой недовольная. порой радостная, порой дурачащаяся, как ребенок.
Такая какая ты есть. Порой не соответствующая желаниям окружающих. Та, которая выберет себе хобби по вкусу и отстоит свои взгляды. Та, которая скажет свое настоящее мнение, даже если оно и будет негтивным - только такая ты нужна окружающим, только ты сама.
А ты уже и забыла кто ты, правда?
Я искал свою личность несколько лет - прислушиваясь к каждой своей мысли и настроению. Восстанавливал все то ,что разрушили глупые домыслы - такие же самые, как и у тебя.
И до сих пор восстанавливаю свою личность. Свою настоящу - порой злую ,порой циничную ,порой глупую.
Но тепеь мне не одиноко - я открылся своим друзьям, и они открылись мне. Только это и есть настоящая дружба.

Те, которые не могут принять тебя настоящую - те и отсеяться. Остануться те .которые могут тебя принять, настоящие друзья?
Зачем тебе ненастоящие друзья?

[~Chocolate]

Мне становиться сложно с тобой общаться. Знаешь почему? Ты совершенно не слушаешь мои слова. Их не слышишь, сколько бы и чего я тебе не говорил.
Тебе тоже наплевать на мои слова? А, следовательно, и на меня. Ладно - я - это я. может быть, тебе наплевать и на мнения всех остальных?
Тех, которые тебе давали советы по поводу улучшения характера, а ты их игнорировала. Ты об этом даже написала выше.
Вот и как с тобой останутся твои друзья? Если тебе безразлична их точка зрения, а значит, безразличны они сами.
Даже если ты скажешь "нет" - это всего лишь вежливое прикрытие того ,что ты не хочешь попытаться понять их точку зрения.
Это слишком сложно - не так ли? Взять и подумать, и поменять свое мнение если оно окажется ошибочным. А не твердить на автопилоте "нет, нет и нет".
А ты не слушала, что тебе говорили твои близкие друзья.
Ты - друг для них после этого?
Дружбе – тоже нужно учиться, и для дружбы тоже нужно стараться
Запомни – ничего не бывает просто так. Ничего не достается кому-либо просто так.
Даже если ты думаешь иначе – это просто оправдание банальной собственной лени.
Все мы стараемся и все мы трудимся каждый день.
Все то, чего достигли окружающие – ты тоже можешь достичь.
Но, перестав оправдывать свою лень и слабости.

Я – перестал. Я не хочу быть хуже других.
И мне хотелось бы, чтобы ты тоже перестала.

[Orchid.ua]

~Chocolate, ні, не з тієї причини. У стосунку до них я не змінилась,у ставленні і спілкуванні. Багато і не знає про всі деталі.
Навряд... Посилають часто тих, з ким не хочуть більше спілкуватись, тих, хто нав"язується... Ми розійшлись тільки тому, що він не захотів мати поряд з собою потвору. Він хотів гарного гота, яким я бути вже не могла й не можу. Якби мені не зроюили операцію - я могла б виглядати так, як йому подобалось... Він дуже в мені розчарувався, коли побачив у лікарні, а тоді - вже вдома. Так, він був поряд, підтримував, але я вже тоді відчувала, що йому важко, що щось не так. До того все було більш ніж ідеально... Ми могли бути разом, наша казка могла б жити - якби не було хвороби й операції....
По-дурному те, що на хлопця проміняла... Якби я вміла мати стосунки з дівчатами - то ні за що б на таке не пішла... Чоловіки... ДОбре, мовчатиму. Я їх не сприймаю більше. Хіба що геїв, вони класні. А може, вона справді сприймала ті стосунки як дружбу? І пішла зовсім не через те, що хотіла це перервати? Хоча це тільки мої здогадки, я ж не знаю подробиць...
Справа не у вибаченні, не у злі. Просто боляче. А кого я ненавиджу справді - то це ту, що вкрала моє щастя. І готів, бо вони кращі за мене. Він мені показував курв-готес на вулицях і казав брати з них приклад, що я маю так само виглядати. Він хотів, щоб я стала краща... Я не можу забути його. Нема нічого більше, і не буде, я існую спогадами. І як можна забути свою єдину казку? Казку без бруду... Я не можу, хай би як хотіла навіть. Для цього треба, мабуть, вбити мене фізично. Хоча й так я не впевнена,що змогла б. Я дуже за ним сумую, мені його не вистачає... А він точно десь у компанії купи красунь...
Так, він поширив свої версії нашого розриву. Він створює собі образ благородної зірки... Каже, що характер у мене нестерпний,хоча мені він казав саме про зовнішність, мову, одяг.
Чомусь від мене йдуть ті, хто справді важливий... Навіть не стільки йдуть, скільки про мене забувають. А нав"язуватись дуже неприємно...
Ні, я так не вважаю. Як - справлюсь, якщо моєї казки більше нема? А без неї болітиме завжди...
Бути собою? та кому я така треба? Справді не можу грати роль,єдине можливе - тимчасово стримувати себе,зовкрема - ліками. Але ж ти сама казала, що такою, як є, не сприймуть і підуть.
У мене бридкі недоліки, і вони невиправні...
Маски, про які ти кажеш - то більше небезпечно, вони можуть надати "ведмежу послугу", створивши непоганій людині образ "актора", хоча насправді ця людина може такою зовсім не бути. тобто замість позитивного враження, на яке розраховують, сприймають як брехню.
Є речі, про які не розповідаю, бо у цьому нема сенсу. Навіщо?Як, наприклад, про те, що у мене іноді теж бувають фінансові проблеми. Тоді я просто про це мовчу, адже то мої проблеми, які все ж поступово вирішую - сама. І тоді на певний час їх нема. А поки існують - стараюсь сховати їх десь глибоко, аби не навантажували, а як доходить до вирішення - дістаю і знищую.
Кому я потрібна така, як є?
Навпаки, тепер я знаю, хто я. Життя і люди мені пояснили і позбавили пихатості. Я знаю своє місце. Знаю, що не маю мозку, що в мене потворна морда, що не вмію писати статті і на ТБ потрапила виключно через родинні зв"язки, що зовсім не сучасна і що зі мною нема про що поговорити, що поводжусь і виглядаю як 40-річна тітка... Знаю, чого не треба казати, бо не зрозуміють - і тепер боюся про це казати. Тепер я здатна тверезо оцінити свої можливості... Навпаки, колись у мене була надто висока про себе думка. Мене стягли з неба на землю, і це не є погано - знаю, на що можу розраховувати, якого ставлення заслуговую.
Я знаю, що таке справжня дружба. І навіть ці люди поступово забувають. Чи дають зрозуміти, що я зайва. Просто мене змінила операція. Вона змінила все. Гарною мене більше не вважають, а зі статей, що пишу - сміються, у кращому разі - від коментарів утримуються, коханий - пішов. Все поділилось на "до" і "після". Попереду нема нічого, адже друзів скоро не лишиться зовсім, у роботі перспективи нема, і, здається, мене таки переконали, що це щось складне і обтяжливе. Хоча раніше я відмовлялась сприймати роботу саме так... Це було щось цікаве і зрозуміле... Що попереду? Казок для старих - не існує. Є тільки брудні порнушні історії, нерозуміння і порожнеча... Виходу нема, інакше його було б знайдено. А хіба можна шукати те, чого не існує? ...

[Orchid.ua]

~Chocolate, я слухаю твої слова. І чую їх. Але ніщо не може повернути мою казку...
Якщо хочеш, щоб я зникла - то так і скажи...
НІ, НЕ НАПЛЮВАТИ. Чому мені завжди приписують те, чого я не казала? Я прислухаюсь до того, що ти кажеш, але ситуація не зовсім така, як ти розумієш. Я не можу сприйняти нічого, крім казки, що була втрачена. Операція змінила абсолютно все, а в зворотній бік її, на жаль, не зробиш. Визнаю свою тупість, коли не додумалась відмовитись від неї. Але ж мені ніхто не сказав, які будуть наслідки.
Неправда, мені друзі не байдужі. Просто нікому не треба я сама, а всі хочуть бачити в мені щось своє. Такою, як є, більше не сприймає ніхто. А до операції - сприймали. І до того, як я перейшла Межу, сприймала родина. Тепер я - те, що має вчитись і заробляти гроші.
Ні, це не прикриття. Знову ж таки, не приписуйте мені того, чого я не казала. Мені важлива точка зору друзів, але ЧОМУ всі хочуть мене змінити?? Значить, така, як є, нікому не треба. А згадай, що ти писала у попередньому коментарі... "

Все, что нужно окружающим - это ты сама.

"
Яка думка - помилкова? Я що, повинна поклонятись красі? Попроколювати собі все, що тільки можна? Обожнювати ту, що вкрала моє щастя? Бачу ж у дзеркалі, що в мене різні очі, читаю гидкі коменти до своїх статей, якщо вони є в електронному варіанті, отримую посередні бали в інституті і купу непристойних пропозицій. Про що це свідчить?
Так, визнаю, я поганий друг. Так само - погана донька, сестра, працівник... Була - поганою нареченою... Так, я ніхто... Визнаю... Розумію...
в мені нема нічого, що могло б приваблювати. Хто я? Просто помилка природи. Все могло бути інакше, якби тоді не сталось... До речі, після того на цьому світі таки втримали друзі, з якими і досі спілкуємось, хоча б якось. Багатьом просто не до мене,хоча намагаюсь зв"язуватись із ними, як тільки є можливість. багато з них вже далеко за кордоном, у багатьох - сім"я і діти... Я для них - не більше, ніж спогад, який час від часу повертається. Та я все одно їх люблю. Казала вже, що колишніх друзів не буває.
Старалась... Але оскільки цього не бачать - значить, я ні на що не здатна... Не можу нічого досягти, бо за своєю сутністю є нікчемною комахою.
Ти ніяк не можеш бути гіршою за інших, бо вже талановита і приємна людина. А це те, що або є, або нема. Так, це можна підкреслювати, але з нічого воно не виникає. То вже від природи, або дано, або ні.

Я вже зробила висновок, яка я сволота. Відчуваю, як втрачаю вас усіх. Відчуваю... Це страшно і боляче. Але якщо я неприємна - то просто скажи, і я зникну, хай там як це мене вб"є....
Сталось те, чого боялась найбільше.......

[~Chocolate]

Чомусь від мене йдуть ті, хто справді важливий... Навіть не стільки йдуть, скільки про мене забувають. А нав"язуватись дуже неприємно...

Те ,которые уходя - на самом деле, не важные. Если важные, то вернуться тогда, когда это будет нужно.

Бути собою? та кому я така треба?

Сейчас ты нужна себе. Как никогда. про других - это уже потом.

писати статті

- вот мы и выявили то, чем тебе хотелось бы заниматься.
Литература и писательство как минимум - почему бы не уделть им время и не поднять свой уровень?

у роботі

Це було щось цікаве і зрозуміле

Ты наконец-то сказала про то, что тебе было интересно.
Знаешь ,я всегда был уверен что я не умею рисовать. И уверен сейас - что вокруг хватает людей, которые намного талантливее меня. Мне часто становиться грустно. Но если я буду только скулить и уперкать мир с его несовершенстве - так будет и дальше.
а если я возьмусь как следует за свое рисование - буду рисовать не хуже и может быть, даже лучше.

Таланты часто есть у людей. Но слишком часто - люди ленивы и слабы духом, чтобы показать всему миру, на что нои способны.
Мне горько осознавать ,что изначально у меня слабый характер. я не хочу быть хуже других - и я буду стараться. Шаг, за шагом -но каждый шаг приближает меня к своей цели.

Если тебе грустно от того, что окружающие "хуже тебя", то это значит, что тебе хотелось бы быть лучше. Лучше их.
И знаешь что? Ты сможешь ей быть.
У тебя есть таланты. Но ты их забросила.
у тебя были цели и мечты - но и их ты забросила.
Нет целей? Выбери красивую и поставь себе.
Быть готик лолитской принцессой, стать роскошной и уверенной девушкой - на зависть твоему парню.
Вспомни то, очем ты мечтала в детстве -ето и есть твои настоящие, правильные мечты. Если ты станешь тем, кем бы ты хотела быть в детстве - то ты снова станешь и спокойной и довольной жизнью.

Тебе не нравиться твоя жизнь сейчас? Значит, ты пошла не той дорогой. Не своей дорогой. Вспомни детские желания, и отыщи ее.
Ту дорогу, о которой ты мечтала. Нельзя размениваться на просто-жизнь или просто-поступки.
Нужно ровняться тоько на тех людей, которые тебя восхищают. Нужно выбирать тоько ту дорогу, которая вызывает у тебя восторг.
Эта жизнь у тебя одна. но. Ты всегда можешь повернуть ее на 180 градусов и начать сначала.
В любом возрасте. Если ты поймешь - что ты несчастлива, если ты поймешь - что это не твоя дорога, нужно повернуть и начать все с начала.
Порой, люди 60-ти лет, осознают что они жили не по-совему желанию. И только в свои 60 начинают жиь заново. И проживают счастливо остаток своих дней, лет 10 - но все равно. Есть люди, которые всю жизнь идут не-своей дорогой, и ни дня не почувствуют настоящего счастья - быть собой и заниматься любимым делом, например. Заниматься тем, что вызывае восторг.

Скажи мне - твоя жизнь - такая, что вызывает у тебя восторг? Нет?
Значит, нужно повернуть ее на 180 градусов и начать жить заново.
Хотя бы назло тому парню и тем девушкам - раз добрые цели тебя мало привлекают.

И запомни фразу - невозможного - не бывает.
Все возможно. Что-то возможно быстрее, что - то позже. Что-то сразу, а что-то после упорной борьбы.
А для чего-то прийдеться приложить невероятные, нечеловечесике усилия - поднять себя с колен из тьмы и поставить на ноги.
И начать все заново - но. любая твоя мечта или цель - осуществима.
Любая мечта дается нам с силами ее осуществить.
Вспомни, кем ты хотела быть и какую ты жизнь хотела прожить. Но вспомни только то, что ты хотела ,когда ты была маленькой девочкой. В самом глубоком детстве - и есть истинные мы.

[~Chocolate]

Ты приятная девушка. Милая. С тобой интересно общаться.

Но ты слишком много себя жалеешь.

И девочкам тоже нравиться с тобой общаться. Жалко, что тебе не удалось попасть на последний лолитский пикник.

Ты действительно нам нужна такой, какая ты есть. Но настоящая ты - это исполняющая свои задумки, талантливая девушка (а ты такой являешься, просто не хочешь стараться в полную силу).
Ты себе не нравишься такая, какая ты сейчас? Значит, это не настоящая ты.
И дело не во внешности.

[Orchid.ua]

~Chocolate, коли щось буде потрібно від мене?
Собі? Навіщо? Я непотріб, сміття. І усвідомлюю це.
Мій рівень - ніякий, і з ним нічого не зробиш, бо я дурна, у мене спавді нема мозку. Колись те, що я пишу, пообалось. А тепер від того більшість відверто плюється.
Ти? Не вмієш малювати?? Не приколюйся. Я бачила твої роботи, і вони дуже сподобались. Той, хто не вміє, не зміг би такого створити, навіть за найбільшого бажання.
У тебе є мета, якої зможеш досягти. Це важливо.
Всі не гірші, а кращі за мене. Я це визнаю. І коханий казав. Я нічого не можу зробити, мозок мені не вставлять, а морду лікарі відмовились виправляти. У всіх інших нема спотвореного ока і нічого не вартих статей. Не зможу - доля така. Я сама по собі - бридка комаха.
Нема в мене талантів, мені про це сказали відверто. Те, чим зараз заробляю - заслуга родичів, які таланти мають. А кажуть же, що на дітях талановитих батьків природа відпочиває. Я не маю права на мрії. Навіщо? Вони ніколи не збудуться. Мрії потворних не збуваються ніколи.
На заздрість? Та він завжди з мене сміятиметься. Я ніколи не зможу стати кращою за тих готичних куов, вони ж від природи гарні. І в них гарні очі... Крім того, вони молодші за мене... Він ними захоплюється, а мене - зневажає.
Я мріяла про таке, що соромно навіть згадувати. Тепер все інакше. Я не маю права на мрії. Тепер я доросла тітка, маю вчитись, аби мене остаточно не зненавиділи як сором родини, і працювати, аби не просити гроші - бо то не в моїх правилах. Мрій більше нема і бути не може - знову ж таки, бо для негарних це просто витрата часу, вони ж ніколи не збуваються, і стає ще більше боляче від усвідомлення цього.
На ту дорогу мені більше нема доступу... Мені вказали, хто я і де моє місце. А таким, як я, туди шлях точно закритий...
Що я можу змінити? Я не можу вставити собі око так, щоб воно не випадало. Я не можу змусити людей сприймати свої дурнуваті статті. Все дуже змінилось після того, як я стала потворною, після операції. Причому не тільки в особистому. Хоч нічого спочатку й не змінилось в мені, вже казала, що операцію сприймала як якесь чергове лікування, що не залишить на мені серйозних наслідків. Залишило, на всьому...
Назло не вийде - вони у своєму світі краси, куди потворам вхід закритий. Добра мета - то поклонятись красі?
Буває неможливе... Наприклад, для потвори - стати красунею. Моє око ніхто більше не зробить нормальним. Навіть лікар мені сказав. Які зусилля? Вирвати те око, аби не заважало к бісовій матері? Нічого вже не зробити... І статті мої - що можу зробити, якщо з них відверто сміються? www.dt.ua/3000/3050/65115/ - дивись коментарі... Мені казали на низх не зважати - але то казали родичі. І навіть друзі, ті, що молодші за 30 років, ввічливо мовчали у відповідь, і, червоніючи, казали "нормально". А колись, 2005, мої статті читали і навіть обговорювали у позитивному сенсі, колись і мене поважали... Колись вважали гарною, ще до операції...
І як я можу стати молодшою, аби не сприймали як проститутку? Є недосяжне, і його дуже багато...
У глибокому дитинстві було дещо, про що мені навіть зараз соромно згадувати... А що було після того, вже не збудеться, знову ж таки через те довбане око - в кадрі бути я вже ніколи не зможу, а у випадку, про який я мріяла, це може виявитись необхідністю. Мріяла про ставлення, яке отримала, але втратила. Потворність перекреслила все, тому доведеться змиритись... Лікарі мені теж казали звикнути до того, що такою я залишусь назавжди. Майбутнього бути не може - я подивилась на своїх однокурсниць, які мають такий великий досвід, причому своїми зусиллями, а не як у мене - через зв"язки... Однокурсниць, у яких щасливі стосунки вже по багато років... Я вже не зможу цього досягти, бо час минув. Я б хотіла повернути його назад, і робила б усе, якби це було можливо. Ось іще одне нездійсненне...
В мені нема нічого особливого, ні таланту, ні зовнішності... І це не може взятись нізвідки. Я змирилась...

[~Chocolate]

Дети талантивый родителей - всегла талантливы вдвойне. Ти - милая и симпатичная девушка.
Просто ты себя не любишь. Но это не значит, что тебя не любят другие.
И если ты не видишь своих талантов - это не значит, что другие их не видят. Таланты у тебя есть. Но их нужно развивать - тот же литературный талант. Много писать и читать много хороших примеров. И спрашивать советы у тех, кто тоже пишет.

Что до статьи - то уровень средний, но вполне нормальная себе статья. Средний уровень это нормально для молодого журналиста.
Что до критики - то это просто "задроты" ничего не смыслящие в литературе. слушать что они говорят - абсолютно бесполезное занятие. и они никогда ничего не скажут хорошего - таких людей всегда хватало.

Что до моложе - то тебе меньше 20 лет, насколько я понимаю. мне смешно слушать про "старуху".

Что до мечты - ты хотела быть фотомоделью? Так ты замечательно получаешься на фотографии. К твоему сведенью и если тебе интересно.

Что до всего остального, то пожалуй, наболтали всякого и хватит. я напишу тебе свои выводы, если ты не против.

1) Проблема (недовольство своей внешностью) с которой ты сталкиваешься – не нова, типична и много кто на земном шаре с ней знаком близко. У кого-то «заглюки» меньше, у кого-то больше. Но, ты думаешь что у тебя это катастрофа? А ты не думала, каково людям без руки? Без ноги? Парализованным? Людям, попавшим в аварию, из-за чего у них изуродовано пол лица? Тоже мне нашлась, Орхид-главный-старающий. Если бы они услышали ЧТО ты называешь колоссальной проблемой, то либо бы посмеялись, либо попытались тебя поколотить от избытка чувств.

2) Проблема встреч и расставаний с людьми – одна из самых болезненных. Но все через это проходят. У кого-то ситуации бывают намного, намного хуже. Но они при этом не впадают в себяжаление, а собираются и идут дальше. Просто скулить может каждый. И тогда он проживет свою просто-жизнь, мизерную, унылую и бесполезную. Если тебя такая перспектива не радует, значит, нужно перестать себя жалеть и начать действовать.

3) Успокоительные таблетки ничерта не помогают. Они только отупляют и то, на время. Глотать таблетки ,показывая всем какая ты несчастная – что же, неплохо. Но это не поможет тебе успокоиться. Для того чтобы успокоиться – нужно только успокоиться. Сесть, подумать над проблемой, найти выход и успокоиться. Иначе – никак. Легкие пути не приводят к результату, глотание таблеток – не успокаивает.

4) Смысл в жизни является одним из самых сложных выборов. Мудрые люди заглядывают в свою душу, ищут, находят ответ. Зная свой истинный смысл жизни – они идут по правильной дороге и живут счастливо. Глупые люди находят себе любой первый подвернувшийся смысл и делают его смыслом своей жизни (быть крутой стервой/иметь много драгоценностей/обманывать других людей денег ради/парень). Люди обычного ума выбирают себе целью свои увлечения – хобби, таланты.
Если ты ведешь себя так, как должен, если ты идешь по правильной дороге – ты не можешь быть несчастным. А если ты не можешь признаться себе в том, что ты выбрала неправильную дорогу и неправильные ценности – это уже твои проблемы.
То ,что ты хотела чтобы было смыслом твоей юной жизни – это.. жизнь с тем парнем? И все? Орхид, и все? Люди борються и умирают за мир для тебя, за то, чтобы жизнь всех, и твоя тоже – была лучше. А Орхид миру и людям не должна ничего. Она бы сидела в обнимку с своим парнем и ничего бы больше не делала. Парень, ставший придурком ушел? Тогда мы будем сидеть в декоративной темноте и страдать. А для мира и других людей, ради творчества - пусть паряться идиоты.
Я каждый день задаю себе вопрос – что я сделал хорошего за день? И если я не получаю четкого ответа, я злюсь на себя.
Думаю, если бы ты тоже спрашивала у себя - Что я сделала важного/хорошего/полезного в это день, для себя и для всего мира? – Твоя жизнь была бы другой.