Вода стікає на нервові клітини… А вони, у свою чергу, з’єднуються у волокна. Засіб пересилання інформації,
вигаданий невідомо ким. І ось зараз передається саме холод – отой холод, над яким нема контролю. Який приходить до мене з бетонної стіни і з’єднується з тим, що вже є всередині. Як наслідок на стіні лишається відбиток тіні.
З чашки гарячої кави – останній крик напівутопленого Erinnerung. Тепер там отрута. На неї реагує тінь на стіні. Вона б’ється у передсмертних конвульсіях, тоді завмирає,а на поверхні кави у чашці виникає handwritten-напис німецькою. Хоча частина його має японське походження.
Попіл синього кольору вилітає з вікна і розносить холод. Знову передається по нервових клітинах на величезні відстані. По проводах ідуть повідомлення за кордон. А там їх нікому прийняти. Вони повертаються назад до відправника. На таке ніхто не розраховував, тому ці відіслані назад листи завдають чимало injuries. Так, мабуть, я втратила можливість думати якоюсь одною мовою.
Цей синій попіл майже 2 роки був трояндами. Несподіваним подарунком. Сьогодні став подертими клаптями засохлої фарбованої рослинної тканини, а тоді – попелом. Потім – спогадом. І пилом на клавіатурі.
З цигарковим димом догори піднімаються залишки Erinnerung. This unmerciful shit has fucked me for more than a year. Нарешті воно змогло піднятися туди, куди я його ніяк не відпускала. Мене тягне слідом. Але знаю, що там – удар, який стане для мене смертельне. Отрута замість повітря, отрута замість води. Там – інша планета із зовсім не дружніми мешканцями. У них – свій світ Обраних.
…Через вікно ввірвався привид вітру і забрав з клавіатури останки синього попелу. Лишились тільки відбитки їхніх тіней… Auf Wiedersehen! Чи надовго?